Опис від автора:
Нескінчений потік автівок та ціла юрба перехожих беззупинно метушаться крізь ліс будинків та лоск магазинів – це і є мегаполіс. Це місце, де не має значення кожен окремо. Мегаполіс, то єдиний організм, що не залишає шансів на індивідуальність. І все це створюємо ми самі.
Ми – це суспільство. Але що нас поєднує? Якась мораль? Чи сукупність факторів, які сформували традиції для людей, що живуть на одній території? Ні, найчастіше, все що ми хочемо – це рух та бурхливе життя у вирії подібних до себе. Ми працюємо там, де нам не подобається, щоб придбати ті речі, які нам не дуже й та потрібні.
Ми живимо у стресі та страхах. У цих нескінчених перегонах за примарними цінностями наше внутрішнє світло поступово згасає. Сіра маса. Але чому тією сірою масою стали ми – ти та я? Чому світло мегаполісу, то не люди, а речі? То лоск від магазинів та автівок, а не яскраве сяйво від щасливих посмішок.
Але знаєте, трішечки небайдужості один до одного, любові, добра та щирої дружби, здатні знов запалити то яскраве та справжнє світло наших мегаполісів. Ми не повинні бути байдужими один до одного. Нам потрібно знову навчитися відчувати тепло від інших людей. Та почати треба із себе.