Дві історії, які більш, ніж просто пейзажітоп переглядів

Опис від автора:
У 2017 році зі мною трапилось дещо, що змусило переглянути ще раз моє відношення до життя та людей, які навколо. Це було дві історії великої людяності, доброти та щирих відкритих сердець. І знаєте, інколи потрібно пережити якусь халепу, щоб змінитися назавжди.
Ми швидко мчали на орендованому тук туці (це такий триколісний азіатський від транспорту) крізь нескінчені пейзажі Шрі Ланки. За кермом була моя донька. Ми щойно подивилися один з найвеличніших буддистських храмів острова, де віддали шану цій релігії та попросили Будду бути заступником для нас у нашій подорожі.
Це був дуже сонячний та світлий день. У радісному настрої ми вирушили подалі від наїжджених туристичних маршрутів, щоб подивитися на справжню Шрі Ланку без прикрас. Ту, яку зазвичай не показують туристам.
Але раптом за одним з поворотів дорога дуже звузилась та нас очікував різкий підйом, на якому у нашого старенького транспорту не витримали гальма. Ми неконтрольовано полетіли назад. А далі, мабуть сама доля втрутилась у наступні події. Наш тук тук перекинувся всього лише за метр до глибоченного яру. Цей був той момент, коли у цій далекій країні, життя нас вирішило навчити справжнім цінностям.
Донці сильно передавило ногу, та ми знайшли у собі сили вибратися та піти шукати допомоги. У найближчому селі ми зустріли кілька людей, які допомогли нам привезти себе до ладу. А потім вони повернули наш транспорт назад на дорогу, щоб ми могли їхати далі. Це було справжнє диво, бо ці люди не знали жодної мови, окрім своєї рідної – сингальської. Та, на жаль, сингальської мови не знаємо ми. Але ми розуміли одне одного. Бо найголовніше, чому нас навчили ці люди: щоб протягнути руку допомоги, мова зовсім не потрібна. Кожна мова – це лише набір звуків, який не має значення без вкладених у ці звуки почуттів. Щире співчуття та просте бажання допомогти тим, хто опинився в халепі – це справжня мова спілкування між людьми.
На наступні кілька днів ми оселилися у невеличкій кімнаті недобудованого гестхаусу в одному нетуристичному містечку. Господар цього будинку одразу ж заприятелював з нами. Так, звісно ж, ми були дещо дивними персонажами для цієї місцевості, але і ті люди для нас теж були дуже цікавими. Та саме тут з нами трапилася друга історія людяності та справжніх життєвих цінностей.
Після аварії наш транспорт почав мати невеличні зовнішні дефекти. Та ми захотіли самостійно їх усунути, перед тим, як повернути наш тук тук господарю. Але коли наш новий друг побачив, як ми у двох з донькою намагаємося полагодити те, що наробили, він попросив нічого не чіпати та почекати кілька хвилин. За мить він з’явився з потрібними деталями та полагодив все, що було зламано. Ми розуміли, що всі ці матеріали він щойно купив за власний кошт та спитали, скільки нам потрібно повернути йому грошей за все це. Та те, що він відповів, я закарбувалось в моїй пам’яті назавжди: «Мені не потрібні гроші, я зробив це, бо ви мої друзі та моє серце відкрите для вас…»
Минули роки, але ми дружимо і зараз та дбайливо зберігаємо всі ті цінності, яким нас навчили ці люди. Так, трапилась халепа. Але саме завдяки цій халепі, ми стали кращими і хочемо зробити кращим світ, який нас оточує.