Депресія - це для мене величезна розкіш, - Наталі Богдан

Не так давно Наталі жила у Донецьку, шила та продавала одяг, і навіть працювала на місцевому телебаченні. Про живопис задумалась після розмови у поїзді. За рекомендацією попутниці, Наталі запросила вчителя малювання для своєї дочки, але непомітно захопилась і сама. Зараз художниця та арт-терапевт живе у Києві, творить і вчить творити у своєї студії Flyart, а ще — створює декор, від якого віє затишком і розкішшю.

Переглянути всі картини Наталії Богдан

Наталі, у Вас таке різноманіття робіт! Це і годинники з епоксидної смоли, і коробочки для обручок, і ключниці, і дощечки для сиру…Наче практичні речі, але прикрашені дуже естетично. Мені здається, шкода різати на такій дощечці! Що надихнуло Вас на створення такого декору?
— Мене надихають прогулянки, зустрічі з друзями, ігри з дітьми, смачний чай або красиво прикрашена їжа, ванна з піною, свічками та пелюстками троянд. Це все прості речі, які ми можемо створити для себе самі. Тому мені хочеться, щоб максимальна кількість людей могла прикрасити своє життя.

На Ваших картинах багато квітів. З якою квіткою Ви себе асоціюєте?
— З калою. Ця квітка жіночна, елегантна та строга водночас. Її не можна не помітити.

Ви також пишете, що любите золото. Уявляєте себе ювеліром?
— Я взагалі дівчинка-сорока. На моїх роботах можна знайти і пір’я, і стрази Сваровскі, декоративні камінці й поталь… Ювеліром — ні, не уявляю, а ось у ролі акторки із задоволенням би себе спробувала.

Чи вважаєте Ви, що талановита людина талановита у всьому, чи краще розвиватися лише в певному напрямку?
— Я довго думала над цим питанням. Мабуть, треба прислуховуватись до себе й робити так, як комфортно. Я часто створюю інтер’єрний живопис, використовую декоративну штукатурку, щоб роботи виходили об’ємними. Не дарма Станіславський казав: «Любов — це коли хочеться торкатись». Мені постійно хочеться доторкнутись до своїх картин, ходжу довкола них, як довкола новорічної ялинки (сміється).

Чи можна перефразувати відому фразу й сказати, що ми — це те, що ми малюємо? Судити про проблеми людини за її малюнками?
— І так, і ні. Коли людина приходить до арт-терапевта, вона найчастіше малює свій настрій. Але з іншої сторони, підсвідомість видає, і на папері опиняється те, що всередині.

Розкажіть докладніше про роботу арт-терапевта. У Вас уже є постійні клієнти, які приходять, як до звичайного психолога?
— Звісно! Ми діємо в залежності від початкового запиту. Людина малює картину, психолог ставить питання, спрямовує, але не радить. Чи подобається людині те, що вона намалювала? Якщо ні, то чому? Можливо, вона хоче щось додати або взагалі перемалювати картину? А іноді людині просто треба рвати папір та виливати негативні емоції. Наприклад, вона не може зсунутися з місця. Отже, їй потрібно малювати воду, море, океани, рухи води. Тоді енергія починає запускатися. А страх, для прикладу, можна намалювати у човні та подумки відправити його на інший берег.
Головне — знайти свого арт-терапевта. Так само, як шукають перукаря або стиліста. У вас мають бути спільні цінності та погляд на світ.

Чи вплинув карантин на кількість тих, хто хоче займатися творчістю?
— Так, їх стало більше! Люди замислились про пошук себе. Спочатку я не могла собі уявити, як можна навчити живопису онлайн, але потім спробувала. Зараз у мене навіть є декілька учнів з Америки та Португалії.
Найбільше мені подобається працювати саме з дітьми, бачити їх щасливі обличчя…Наприклад, у мене є дівчинка з інклюзією. Ми з нею не лише малюємо, але і шиємо, печемо пироги, тобто пізнаємо різні грані життя. На перших заняттях вона була замкнутою, хоча й старанно все виконувала, але потім почала більше розмовляти, жартувати. Мені так приємно, коли вона забуває про свій телефон і біжить до мене! А ще я мрію зробити конкурс декоративно-прикладного мистецтва для дітей.

А як щодо дорослих? Чула, Ви організовуєте арт-дівич-вечори та арт-бранчі.
— Бранч — це всього лише модне слово. Ще наші бабусі так збиралися! Буває, телефонують мені мої подруги і кажуть: їдемо до тебе, малювати. Або на природі малюємо. Навіть на мій День народження всі прийшли з подарунками, але й пішли з подарунками — з тими картинами, які створили самі. До речі, скоро буду робити арт-побачення — до Дня святого Валентина.

Як Ви зобразили б це свято, якщо не використовувати банальні атрибути, такі, як сердечка?
— Це була б душевність на двох. Не пристрасний червоний, а скоріше золотий чи коричневий, який асоціюється з довірою, теплом та комфортом.

Чи відчули Ви на собі лютневий смуток, чи у художника немає поганої погоди?
— Для мене депресія — це величезна розкіш тому, що я відчуваю відповідальність за своїх дітей та своїх учнів. А настрій можна намалювати. Нещодавно я зобразила біле дерево на чорному фоні. У момент створення думала про те, що дерево має скоро розквітнути. Але мої знайомі інтерпретували цю картину взагалі по-іншому! Хтось бачив там хлопця та дівчину, а хтось — край урвища, прірви.

Що Ви побажали б нашим читачам та художникам напередодні Дня святого Валентина та скорого настання весни?
— Вірити в себе і не боятись. Обов’язково знайдеться той, хто сприйматиме тебе таким, який ти є, і зрозуміє, яка ти коштовність.