Семен Гулак-Артемовський створив твір, який став першою українською оперою з лібрето рідною мовою. Прем’єра відбулася 14 квітня 1863 року в Маріїнському театрі Петербурга. Композитор сам виконував партію Івана Карася. Тоді це звучало сміливо: українська мова на імператорській сцені в часи, коли будь-який прояв національної культури викликав підозру.
Історичне тло: козаки, що обрали Дунай замість неволі
Після зруйнування Запорізької Січі в червні 1775 року за наказом Катерини II частина козаків не захотіла залишатися під російською владою й оселилася на землях Османської імперії. Вони створили Задунайську Січ, яка проіснувала до 1828 року. Козаки зберігали свої звичаї, мову, віру, але серцем постійно поверталися до України. Дехто служив у турецькому війську, дехто займався рибальством і землеробством. У 1828 році під час російсько-турецької війни кошовий отаман Йосип Гладкий повів частину козаків назад на бік Росії. Інші залишилися. Ця реальна драма розлуки й туги стала основою для опери.
Гулак-Артемовський і історик Микола Костомаров, який підказав сюжет, не прагнули точної документальної реконструкції. Вони створили художній світ, де сміливість, гумор і щира любов до Батьківщини перемагають обставини.
Як народжувався шедевр
Семен Гулак-Артемовський народився на Полтавщині, мав чудовий голос, співав у Петербурзі й за кордоном. Він сам написав і музику, і лібрето. Це рідкісний випадок, коли автор повністю контролював і драматургію, і музичну тканину. Опера належить до жанру комічної опери з елементами буфи, але наповнена українською інтонацією: тут є і жартівливі сварки, і ніжні романси, і патріотичний пафос фіналу.
Спочатку твір мав три дії. Сьогодні найпоширеніша редакція — дворівнева, з оркестровкою та музичною редакцією Мирослава Скорика (прем’єра оновленої версії в Національній опері України — 2015 рік). Деякі театри пропонують власні сценічні прочитання, але суть залишається незмінною: сміх і сльози, комедія й глибока туга за домом.
Дійові особи: дві пари, два світи
Опера побудована на контрасті двох пар.
Іван Карась — досвідчений запорожець, трохи лукавий, любить чарку й добрий жарт, але в критичний момент виявляє справжню мудрість і відвагу. Його партія — це поєднання речитативів, швидких розмовних епізодів і несподівано ліричних моментів.
Одарка — його дружина, енергійна, сварлива, але здатна на ніжність. Її образ розкривається поступово: спочатку — типова «баба з характером», а в третій дії вона співає арію про молоді роки, і перед нами постає жінка, яка сумує за втраченим часом і мріє про спокійне життя на рідній землі.
Оксана — прийомна дочка Карася, молода, чиста, вся у почуттях. Її арії («Місяцю ясний, зорі прекрасні», «Янгол ночі над землею») — це справжні перлини української оперної лірики.
Андрій — молодий козак-чорноморець, сміливий, рішучий, готовий ризикувати життям заради коханої й Батьківщини. Його дует з Оксаною «Чорною хмарою діброва…» — один із найромантичніших моментів усього твору.
Султан і його оточення — це не просто «вороги». Гулак-Артемовський показує їх з гумором і певною симпатією: султан виявляється здатним на великодушність, коли чує правду.
Сюжет: від сварки на подвір’ї до указу султана
Дія відбувається на початку XIX століття на турецькому березі Дунаю.
У першій дії ми знайомимося з життям козаків на чужині. Оксана чекає Андрія, який нелегально перепливає річку з вістями з України. Карась повертається додому після наради з односельцями — вони обговорювали план втечі. Трохи навеселилися, і тепер йому доведеться витримати бурю від Одарки. Їхній дует — це справжня комедія характерів: лайка перемежовується з прихованим коханням і турботою.
Раптом на подвір’ї з’являється переодягнений султан. Він хоче дізнатися, що насправді думають запорожці. Карась, не підозрюючи, з ким говорить, відверто скаржиться на життя в неволі й мріє побачити самого володаря. Султан обіцяє таку зустріч. Незабаром слуга приносить запрошення до палацу.
Паралельно розвивається лінія молодих закоханих. Оксана й Андрій зустрічаються, клянуться у вірності й намагаються втекти човном. Їх помічає варта — і сцена обривається напрузі.
У другій дії Карась повертається з палацу задоволений: він говорив із султаном відверто й, здається, домігся розуміння. Дома він вирішує пожартувати з Одарки — вдає турка, лякає її розлученням і гаремом. Сцена комічна до сліз.
Раптом з’являється варта з імамом. Вони приводять спійманих Оксану й Андрія. Імам зачитує фірман султана: запорожцям дозволяється повернутися на Батьківщину, а молодим — прощення. Фінал — вибух радості, хор «Там за тихим за Дунаєм» і молитва перед дорогою додому.
Музична тканина: український романс зустрічається з буфою
Гулак-Артемовський не запозичував готові народні мелодії, а створював оригінальні номери в українському дусі. Ліричні партії Оксани й Андрія побудовані на інтонаціях побутового романсу — м’які, співучі, з широким диханням. Комічні епізоди Карася й Одарки використовують прийоми італійської опери-буфа: швидку «скоромовку», повторювані фрази, динамічні ансамблі.
Особливо вражають великі фінальні сцени. Тут композитор поєднує всіх героїв у складні ансамблі, де кожен персонаж зберігає свою інтонаційну характеристику. Фінальний хор звучить як гімн — не пафосний, а щирий, з відчуттям полегшення й надії.
Сучасні постановки (зокрема редакція Скорика) додають оркестрової барвистості, але зберігають камерність і теплоту оригіналу.
Цікаві факти про оперу «Запорожець за Дунаєм»
– Гулак-Артемовський сам виконав партію Карася на прем’єрі та в кількох наступних виставах — рідкісний випадок, коли композитор був і автором, і першим виконавцем головної ролі. – Ідею сюжету підказав історик Микола Костомаров — один із найяскравіших інтелектуалів свого часу. – У різні періоди в оперу вставляли додаткові номери (наприклад, пісню «Прилинь, прилинь» Олександра Горілого). Найкраще звучить авторська версія з мінімальними доповненнями. – У радянський час лібрето іноді «підправляли», пом’якшуючи національні акценти. Сучасні режисери дедалі частіше повертаються до первісного духу — без ідеологічних нашарувань. – Опера досі залишається однією з найпопулярніших в репертуарі українських театрів. Її ставлять у Києві, Львові, Одесі, Харкові та за кордоном. Кожна нова постановка по-своєму інтерпретує образ Карася: від простакуватого дотепника до мудрого народного дипломата. – Фінальний хор «Там за тихим за Дунаєм» багато хто сприймає як неофіційний гімн туги за Батьківщиною — його часто виконують окремо на концертах.
Чому «Запорожець за Дунаєм» звучить актуально сьогодні
Тема вимушеного життя на чужині, мрії про повернення й здатності простої людини вплинути на долю цілої громади — це не тільки про XIX століття. Опера нагадує, що навіть у найскладніших обставинах можна зберегти гідність, почуття гумору й віру в те, що правда й відвага здатні відкрити двері, які здавалися зачиненими.
Коли на сцені лунає арія Одарки про молоді роки або фінальний хор, у залі часто стає тихо. Не тому, що всі знають слова напам’ять. А тому, що кожен чує в цій музиці щось особисте — спогад про дідусів, про дім, про те, як важливо іноді просто сказати правду вголос.
Гулак-Артемовський створив твір, який не старіє. Він сміється й плаче разом зі своїми героями, а головне — вірить у те, що шлях додому завжди існує. Навіть якщо для цього доведеться перепливти Дунай або поговорити з самим султаном.
Сьогодні, коли українські театри знову й знову повертаються до цієї опери, вона звучить не як музейний експонат, а як живий голос, який підбадьорює й нагадує: ми вміємо повертатися. І вміємо сміятися навіть тоді, коли на душі важко.