Історія, народжена в шкільному гуртку
У 1955 році вчитель історії Пархомівської середньої школи Панас Федорович Луньов вирішив, що діти заслуговують на більше, ніж підручники. Він приніс до класу власні книги й картини, а потім запропонував учням створити гурток «Юний історик». Хлопці та дівчата почали обстежувати горища, комори й сараї сусідніх сіл — шукали старі ікони, вишивки, монети, предмети побуту. Зібране стало основою першої експозиції.
Харківські художники першими відгукнулися на прохання вчителя й передали близько п’ятдесяти робіт. Потім почали надходити посилки з Москви, Ленінграда, Києва. Державні музеї — Ермітаж, Третьяковська галерея, Пушкінський — надсилали гравюри, етюди, рідкісні видання. Художники особисто дарували картини: Сергій Коньонков, Володимир Фаворський, Михайло Ромадін, Борис Неменський. Луньов і його «райдужани» (так назвали клуб «Райдуга», що виріс із гуртка) листувалися з митцями, їздили на зустрічі, вмовляли, пояснювали, для кого саме потрібні ці твори.
Понад тридцять років музей існував на громадських засадах. Діти прибирали, проводили екскурсії, вели облік. Лише 1986–1987 року заклад отримав державний статус і став автономним відділом Харківського художнього музею. У 2008-му йому офіційно присвоїли ім’я засновника. А 2017 року історичну будівлю передали на баланс музею як благодійний внесок — після складних переговорів за участі обласної влади та банку.
Палац, у якому оселилося мистецтво
Музей розташований у колишньому палаці графів Подгорічані — двоповерховій будівлі кінця XVIII — початку XIX століття з рожевим фасадом і класичними пропорціями. Село Пархомівка Катерина II подарувала графу Івану Михайловичу Подгорічані за військові заслуги. Тут був центр маєтку, пізніше — контора цукрового заводу. У 1962 році колекцію перевезли саме сюди, бо шкільні кімнати вже не вміщали зростаючого зібрання.
Стіни палацу досі пам’ятають і бали, і заводську метушню, і шкільні уроки. Сьогодні в дванадцяти залах розгорнута експозиція, яка поєднує іконопис, станковий живопис, графіку, скульптуру, декоративно-ужиткове мистецтво, археологію та етнографію. Кількість експонатів основного фонду перевищує три тисячі, а загальна кількість предметів, за різними оцінками, сягає шести-семи тисяч.
Колекція, яка не вписується в уявлення про сільський музей
У залах іконопису — твори XV–XVII століть, серед них рідкісні зразки українського та російського іконопису. Далі — вітчизняне мистецтво XVIII–XX століть: полотна Іллі Рєпіна, Івана Айвазовського, Івана Шишкіна, Ісаака Левітана, Валентина Сєрова, Абрама Архипова, Олександра Головіна, Ореста Кіпренського, Михайла Врубеля, Тараса Шевченка (графічні роботи).
Особливе місце посідає авангард. Тут зберігається «Супрематизм 65» Казимира Малевича 1915 року — одна з небагатьох робіт засновника супрематизму в українських музеях. Поруч — полотна Василя Кандинського. Ці твори рідко покидають стіни столичних сховищ, а в Пархомівці вони доступні для огляду.
Зарубіжне мистецтво представлене широко: голландський живопис XVII століття (серед авторів — Фердінанд Боль, роботи близькі до кола Рембрандта), французькі імпресіоністи та постімпресіоністи (Каміль Піссарро, Едуард Мане), гравюри Джованні Баттісти Піранезі, антична пластика, мистецтво Індії, Китаю, Японії. Є навіть невелика колекція давньоєгипетських предметів.
Як Пікассо та Малевич опинилися в українському селі
Найяскравіша історія колекції — чотири твори Пабло Пікассо, подаровані письменником Іллею Еренбургом. Еренбург товаришував із Пікассо багато років. Художник особисто подарував йому «Портрет Фредеріка Жоліо-Кюрі» та «Голуба миру» (з оливковою гілкою). Пізніше письменник передав ці роботи, а також дві керамічні речі — вазу «Сова» та декоративну тарілку «Пірнальниці» — саме пархомівським школярам. Директорка музею Олена Семенченко згадувала, що учні Луньова листувалися з Еренбургом і зустрічалися з ним.
Малевич теж має особистий зв’язок із Пархомівкою. Наприкінці XIX століття його батько працював інженером на місцевому цукровому заводі. Юний Казимир певний час жив у селі й навчався в агрономічному училищі. У спогадах художник згадував цей період як важливий для формування світогляду. Тому «Супрематизм 65» тут сприймається не просто як експонат, а як частина локальної історії.
Інші дарунки надходили від самих митців або через особисті зв’язки Луньова та його вихованців. Дрезденська картинна галерея та берлінський Музей Боде запрошували «райдужан» у 1960-ті, щоб показати європейські шедеври. Це була не просто екскурсія — це був обмін досвідом і визнання.
Цікаві факти про Пархомівський музей
1. Музей заснували школярі під керівництвом вчителя історії — і понад тридцять років він працював виключно на громадських засадах.
2. Тут зберігається одна з найповніших колекцій авангарду в Україні за межами столиці, зокрема єдиний у багатьох регіональних музеях твір Малевича.
3. Пікассо ніколи не був у Пархомівці, але чотири його роботи потрапили сюди завдяки дружбі Еренбурга з художником і довірі письменника до сільських ентузіастів.
4. У 2017 році будівлю палацу Подгорічані повернули громаді та музею після періоду, коли вона перебувала в заставі комерційного банку.
5. Музей став засновником Всеукраїнської мистецької акції «Малевич+», що підкреслює його роль у сучасному культурному житті.
6. Щороку заклад відвідують понад 25 тисяч людей — туристи з України, Європи, Азії та Америки приїжджають спеціально подивитися на «сільського Пікассо».
7. У фондах є не тільки живопис і графіка, а й археологічні знахідки епохи неоліту та бронзи, знайдені в околицях села, а також багата етнографічна колекція місцевих вишивок і кераміки.
Практичні поради для відвідувачів
Село Пархомівка розташоване приблизно за 100–110 кілометрів від Харкова в напрямку Краснокутська (Богодухівський район). Доїхати можна власним авто або рейсовим автобусом із Харкова — рейси не дуже часті, тому краще планувати день завчасно. Навколо — мальовнича слобожанська природа, і поїздка сама по собі стає частиною вражень.
Графік роботи (актуальний на останні доступні дані): з 9:00 до 17:00, у зимовий період — до 16:00, вихідні — понеділок та вівторок. Вартість квитків historically низька (дорослий — близько 20 грн, пільговий — 10 грн, екскурсія — 100 грн), але через інфляцію та воєнний час рекомендую уточнювати актуальні ціни безпосередньо в музеї або за контактами. Екскурсії проводять досвідчені працівники, які знають не тільки факти, а й історії дарунків і долі експонатів.
У палаці немає сучасних інтерактивних технологій, зате є жива атмосфера й можливість розглядати твори зблизька. Деякі відвідувачі зізнаються, що спочатку не вірять у оригінальність — аж поки не прочитають супровідні таблички та не почують розповідь екскурсовода. Саме це поєднання простоти місця й рівня колекції створює найсильніше враження.
Чому цей музей важливий сьогодні
Пархомівський історико-художній музей — приклад того, як локальна ініціатива переростає в національне надбання. Він руйнує стереотип про «провінційність» культури й доводить, що справжнє мистецтво може жити не тільки в мегаполісах. У часи, коли українська спадщина зазнає випробувань, такі осередки стають точками опору — місцями, де зберігається пам’ять і формується смак нових поколінь.
Тут можна провести кілька годин, переходячи від ікони XVI століття до супрематичної композиції, від голландського натюрморту до кераміки Пікассо. І щоразу відчувати подив: як усе це опинилося саме тут. Відповідь проста — завдяки людям, які вірили, що краса й історія належать усім. І досі вірять.