Іван Юрійович Кузьмінський народився 5 жовтня 1983 року в Бердичеві на Житомирщині. За неповні сорок років він встиг стати одним із провідних дослідників давньої української музики, кандидатом мистецтвознавства, доцентом Національної музичної академії України імені Петра Чайковського, режисером дитячого телеканалу «Малятко TV» та воїном 67-ї окремої механізованої бригади Збройних сил України. 17 травня 2023 року біля села Діброва на Луганщині снайперська куля обірвала його життя під час виконання бойового завдання. Позивний «Доцент» залишився з ним до останнього подиху.
Його історія — це не просто біографія. Це історія людини, яка бачила в українській музичній спадщині живий організм, вартий захисту не лише науковими статтями, а й зброєю в руках. Він поєднував глибокі архівні пошуки з практичною роботою на телебаченні та свідомий вибір фронту в перший день повномасштабного вторгнення. Колеги згадують його як людину ідеї й дії — цілеспрямовану, принципову, завжди усміхнену, з неповторним сміхом, що піднімав дух навіть у найважчі моменти.
Дитинство та музичне покликання в Бердичеві
Маленький Бердичів подарував Україні не лише відомих діячів культури, а й Івана Кузьмінського. Тут, у Десятій середній школі (нині Ліцей № 10 «Тріумф»), а також у Бердичівській музичній школі, зародилася його любов до музики. Батьки й вчителі помітили в хлопця не просто слух, а справжню пристрасть до хорового співу та диригування. У 2003 році він з відзнакою закінчив Житомирське державне музичне училище імені Віктора Косенка за спеціальністю «Музичне мистецтво».
Ці роки сформували характер майбутнього науковця. Житомирщина з її багатою історією та культурними традиціями дала йому відчуття глибокого коріння. Музика для юного Івана була не просто професією — вона стала способом пізнавати світ і себе. Вже тоді він виявляв ту цілеспрямованість, яку пізніше колеги назвуть головною рисою його особистості. Після училища шлях проліг до Києва — до Національної музичної академії України імені Петра Чайковського.
Освіта та формування наукового світогляду
У 2008 році Іван Кузьмінський завершив навчання в alma mater. Паралельно з 2008 року він почав працювати режисером на дитячому телеканалі «Малятко TV». Це поєднання академічної серйозності та творчої роботи з дітьми виглядало несподівано, але цілком природно для людини з таким широким кругозором. На телебаченні він не просто ставив сюжети — усе, що виходило в ефір, проходило через його руки й вуха. Він створював анімаційні кліпи до пісень, дбав про якість контенту, що виховував ціле покоління юних глядачів.
Науковий шлях виявився не менш стрімким. У 2014 році в Національній музичній академії він захистив дисертацію на здобуття ступеня кандидата мистецтвознавства. Тема — «Витоки, музична теорія та виконавська практика партесного багатоголосся» — стала фундаментом його подальших досліджень. Науковою керівницею була відома фахівчиня з ранньої музики Ніна Герасимова-Персидська. Після захисту Іван викладав у Житомирському музичному училищі, а згодом став доцентом кафедри старовинної музики НМАУ. Лекції читав по всій Україні, запалюючи студентів інтересом до забутих сторінок національної культури.
| Рік | Подія |
|---|---|
| 1983 | Народження в Бердичеві, Житомирська область |
| 2003 | Закінчення з відзнакою Житомирського державного музичного училища ім. В. Косенка |
| 2008 | Закінчення НМАУ ім. П. Чайковського; початок роботи режисером «Малятко TV» |
| 2014 | Захист кандидатської дисертації з теми партесного багатоголосся |
| 2019 | Віднайдення невідомого рукопису музично-теоретичного трактату XVIII ст. у Національному музеї історії України |
| 2022 | Вступ до лав ЗСУ у перший день повномасштабного вторгнення |
| 2023 | Загибель біля с. Діброва на Луганщині; поховання в Бердичеві |
| 2024 | Посмертне нагородження орденом «За мужність» III ступеня та нагрудним знаком «Знак пошани» |
Глибокі дослідження: партесне багатоголосся як ключ до української музичної ідентичності
Партесне багатоголосся — це один із найяскравіших проявів української барокової музичної культури XVII–XVIII століть. На відміну від одноголосного співу, тут кожен голос співав за окремою партією (звідси назва «партес» — від латинського partes). Це дозволяло створювати складні гармонії, що поєднували місцеві традиції з європейськими впливами. Для просунутих читачів важливо розуміти: Іван Кузьмінський досліджував не просто ноти, а цілу систему виконавської практики, теорію та соціальний контекст цього явища.
Його дисертація стала комплексним дослідженням витоків партесного співу від кінця XVI століття в церквах Речі Посполитої — православних, греко-католицьких та римо-католицьких. Він аналізував, як цей жанр еволюціонував, які теоретичні засади лежали в його основі та як саме виконували твори на практиці. Особливу увагу приділяв творчості Миколи Дилецького — видатного українського теоретика XVII століття, автора «Мусикійської граматики». Іван класифікував авторизовані списки цього трактату, досліджував питання походження так званого Львівського рукопису та порівнював трактат Дилецького з іншими тогочасними джерелами, зокрема виленськими.
У 2019 році спільно з істориком Владиславом Безпальком Іван віднайшов у Національному музеї історії України невідомий раніше рукопис музично-теоретичного трактату XVIII століття, переписаний у катедральному монастирі Переяславської єпархії. Ця знахідка відкрила нові горизонти для вивчення церковної музики того періоду. Разом вони працювали над виданням рукопису та написанням вступної статті, яка згодом переросла в масштабніше дослідження.
Їхні спільні публікації торкалися й музичного повсякдення Волині XVI — початку XVII століття. Вони вивчали світську музику, традицію волочебного обряду — лялькові вистави з музичним супроводом, які проводили чоловіки після Великодня. Раніше це явище приписували лише білоруській культурі, але джерела підтвердили його поширення й на українських землях. Досліджували також унійну (греко-католицьку) традицію, де в церквах часом залучали цілі оркестри — явище, що контрастувало з більш аскетичними православними практиками.
Іван прагнув повернути Україні її справжню музичну спадщину. Багато архівів і джерел опинилися за межами країни через історичні обставини, а наративи часто нав’язувалися ззовні. Його роботи допомагали відновлювати автентичну картину — без спрощень і спотворень. Сьогодні ансамблі ранньої музики виконують партесні твори, спираючись на дослідження саме таких науковців, як він. Для початківців це означає, що українська культура XVII–XVIII століть була не «периферійною», а повноцінною частиною європейського бароко з власним голосом.
Викладацька місія та творчість на «Малятко TV»
Доцент Кузьмінський не замикався в кабінетах. Він читав лекції по всій Україні, ділячись знаннями зі студентами та всіма, хто цікавився ранньою музикою. Його підхід був живим: музика розглядалася не у «вакуумі», а в контексті життя людей — їхніх ритуалів, церкви, повсякдення. Це робило лекції захопливими навіть для тих, хто вперше чув про партесне багатоголосся.
Паралельно тривала робота на «Малятко TV». З 2008 року Іван відповідав за якість ефіру, створював анімаційні кліпи до дитячих пісень. Ця робота вимагала іншої енергії — яскравої, доступної, спрямованої на наймолодших глядачів. Дехто бачив у цьому контраст з серйозними науковими дослідженнями. Насправді ж це було продовженням однієї місії: виховувати любов до української культури з раннього віку. Дитина, яка дивиться якісний контент з гарними піснями, можливо, пізніше захоче дізнатися, звідки ці мелодії походять.
Рішення стати воїном: від академічних зал до бойових позицій
24 лютого 2022 року Іван Кузьмінський не вагався. У перший день повномасштабного вторгнення він став на захист України. Старший солдат, тимчасово виконуючий обов’язки командира розвідувального взводу 2-го механізованого батальйону «Росомахи» 67-ї окремої механізованої бригади — такою стала його нова «партія». Позивний «Доцент» колеги дали з повагою до його наукового звання. У камуфляжі академік виглядав символічно: людина, яка вивчала гармонію століть, тепер захищала можливість цієї гармонії звучати далі.
Він брав участь у боях, зокрема в районі Бахмута, а згодом на Луганському напрямку. Побратими та близькі згадують: навіть на фронті Іван залишався собою — усміхненим, жартівливим, з неповторним сміхом, що знімав напругу. Він консультував з питань історії музики, коли випадала нагода, і вірив у перемогу. Хотів повернутися додому до дружини Христини, доньки та сина. Мати чекала його в Бердичеві.
17 травня 2023 року біля села Діброва Кремінської міської територіальної громади на Луганщині під час виконання бойового завдання Івана вбила куля російського снайпера. Йому було 39 років. Поховали героя в рідному Бердичеві.
Спадщина, що звучить крізь віки
Посмертно Іван Кузьмінський нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (22 березня 2024) та нагрудним знаком «Знак пошани» (20 вересня 2024). Його наукові статті залишаються доступними на платформах Chtyvo.org.ua та Academia.edu. Колеги продовжують роботу, яку він почав, — видання джерел, реконструкцію виконавської практики, популяризацію ранньої української музики. У 2024–2025 роках у Київській лаврі звучали партесні концерти, присвячені його пам’яті.
Втрата болить особливо гостро для музикознавчої спільноти. Людина, яка так старанно повертала Україні її музичне минуле, загинула, захищаючи її майбутнє. Його життя довело: справжня культура — це не тільки ноти на папері. Це вибір захищати те, що робить нас собою, навіть ціною власного життя.
Цікаві факти про Івана Кузьмінського
- У 2019 році спільно з істориком віднайшов у Національному музеї історії України невідомий раніше рукопис музично-теоретичного трактату XVIII століття, що походить із Переяславської єпархії.
- Довів українське коріння волочебного обряду — лялькових вистав з музичним супроводом після Великодня, — який раніше вважали виключно білоруським явищем.
- Працюючи режисером на «Малятко TV», власноруч створював анімаційні кліпи до пісень і контролював увесь ефірний контент каналу.
- Отримав у війську позивний «Доцент» — пряме відлуння його наукового звання та поваги побратимів.
- Досліджував не лише церковну, а й світську музику Волині XVI–XVII століть, а також унійні традиції з участю оркестрів у храмах.
- Посмертно нагороджений орденом «За мужність» III ступеня та нагрудним знаком «Знак пошани».
- Його публікації та спогади колег (зокрема на TheClaquers.com) показують людину, яка «спішила жити, щоб встигнути» — амбіційну, чесну та завжди відкриту до нових ідей.
«Він спішив жити — щоб встигнути» — так назвали меморіальну статтю колеги. Ця фраза найкраще передає сутність людини, яка встигла зробити неймовірно багато за відведений їй час.
Іван Кузьмінський залишив по собі не тільки наукові тексти та дитячі передачі. Він залишив приклад того, як можна бути вірним своїй справі до кінця — чи то в архіві, чи то в окопі. Музика, яку він вивчав десятиліттями, продовжує звучати. І в цих звуках тепер чується й його голос — спокійний, усміхнений, незламний.