Сергій Володимирович Полунін народився 20 листопада 1989 року в Херсоні. У чотири роки батьки віддали його до спортивної гімнастики — дисципліни жорсткої, де кожний рух вимірюється частками секунди. Хлопчик швидко вирізнявся вибуховою силою та неймовірною гнучкістю. Уже за кілька років тренери зрозуміли: перед ними не просто спортивний талант, а щось значно більше — природна харизма та здатність перетворювати фізичне зусилля на мистецтво.
У дев’ять років він перейшов до балету. Мати Галина переїхала з ним до Києва, батько Володимир поїхав заробляти до Португалії. Так почалася історія, у якій сім’я постійно роз’єднана, а хлопчик самотужки долає шлях від провінційного Херсона до світових сцен. У Київському державному хореографічному училищі його викладачами стали Е. Костюков, Т. Мартиненко та М. Прядченко. За чотири роки навчання Сергій встиг не лише опанувати класичну техніку, а й взяти участь у Міжнародному конкурсі балету імені Сержа Лифаря в Києві.
2003 року тринадцятирічний Полунін за підтримки Фонду Рудольфа Нурєєва вирушає до Лондона. Королівська школа балету (Royal Ballet School) приймає його після суворого відбору. Тут, у жорсткій британській системі, де кожна деталь — від постановки корпуса до міміки — піддається постійній критиці, юний українець швидко стає однією з найяскравіших зірок. 2006 року він здобуває золоту медаль на Prix de Lausanne та перемагає на Youth America Grand Prix. 2007-го його визнають Young British Dancer of the Year.
У 2007 році Сергій приєднується до трупи Королівського балету в Лондоні. Уже 2009-го стає першим солістом, а в червні 2010 року, у віці 20 років, — наймолодшим прем’єром в історії компанії. Критики писали про «сталеву техніку», «прекрасну лінію» та «фантастичні стрибки». Його ballon — легкість, з якою він зависає в повітрі — став легендою. У постановці «Alice’s Adventures in Wonderland» 2011 року The New York Times назвала його «фантастичним танцівником».
Але за фасадом успіху назрівала криза. Жорстка ієрархія Королівського балету, постійний тиск, відсутність творчої свободи — усе це поступово душило художника всередині. Полунін почав бунтувати: нічні вечірки, вживання кокаїну, депресія. Він виходив на сцену не завжди в найкращому стані. У січні 2012 року, у 22 роки, Сергій раптово подав заяву про звільнення зі словами: «Художник у мені вмирав». Трупа була шокована. Дехто вважав це кар’єрним самогубством.
Після відходу з Лондона Полунін шукав себе. Коротко працював у Schaufuss Ballet, але швидко пішов і звідти. Влітку 2012 року Ігор Зеленський — російський артист балету та балетмейстер — запросив його до Москви. Сергій став прем’єром Московського академічного музичного театру імені Станіславського та Немировича-Данченка, а також постійним запрошеним солістом Новосибірського театру опери та балету. Репертуар розширився: Спартак, Рудольф у «Майерлінгу», Дез Ґріє у «Манон», Альберт у «Жізелі», Зігфрід у «Лебединому озері», Базіліо у «Дон Кіхоті».
2014 року вийшов знаменитий відеоролик «Take Me to Church» на музику Hozier у постановці Девіда ЛаШапеля. За кілька тижнів відео набрало мільйони переглядів. Балет раптом став доступним для тих, хто ніколи не ходив до театру. Це був не просто танець — це був крик душі, поєднання класичної техніки з сучасною емоційністю. Того ж року Полунін заснував власний проєкт Project Polunin (пізніше Polunin Ink), де міг реалізовувати сміливіші ідеї: «Sacré», «Sartori», «Распутін» (2019, Лондонський паладіум).
Паралельно з’явилася й акторська кар’єра. 2016 року вийшов документальний фільм Стівена Кантора «Dancer» про його життя. 2017-го Сергій зіграв у «Вбивстві у «Східному експресі»» Кеннета Брани, 2018-го — у «Червоному горобці» та у біографічній стрічці про Нурєєва «The White Crow».
Особисте життя довгий час залишалося в тіні. 2020 року в Маямі в Полуніна та російської фігуристки Олени Ільїних народився син Мір. 2022-го — син Дар. 2024 року пара одружилася. У березні 2026 року народилася донька Руна. Сім’я стала для Сергія новою опорою після років внутрішніх бур.
Але саме політичні погляди та громадянські вибори зробили його постаттю однією з найсуперечливіших у сучасному балеті. 2017 року Полунін отримав сербське громадянство. 2018-го — російське. У Instagram він опублікував фото нового паспорта зі словами, що Росія для нього «завжди була і є добром», а «злі та безсовісні люди» створюють революції та війни в Україні. Він відкрито висловлював симпатію до Володимира Путіна, називаючи його «ангелом» та «людиною, сповненою світла». На грудях з’явилося татуювання з портретом російського президента — згодом їх стало три, два з яких зробили вже під час повномасштабного вторгнення 2022 року.
2018 року Сергій виступив на фестивалі «Опера в Херсонесі» в анексованому Криму. 2019-го танцював у Севастополі з видимим татуюванням Путіна. 2022 року його бачили на заходах на підтримку російської армії, зокрема він танцював у військовій формі під пісню про загиблих російських солдатів. Усе це призвело до того, що в Україні його виступи бойкотували ще з 2014 року, а 2019-го Полуніна внесли до бази «Миротворець».
14 жовтня 2025 року президент Володимир Зеленський підписав указ про припинення українського громадянства для низки осіб, які мають паспорти держави-агресора. Серед них опинився й Сергій Полунін. Реакція танцівника була провокативною: він опублікував у Instagram фото оголеного торсу з величезним татуюванням Путіна на грудях. Дехто сприйняв це як виклик, інші — як остаточне підтвердження вибору.
Наприкінці 2024 року Полунін несподівано заявив про намір покинути Росію. «Моя душа не на своєму місці», — написав він. У грудні 2024-го він залишив посаду «ректора» Академії хореографії в Севастополі (підконтрольної російській владі). 2025 року його запрошували танцювати в Белграді — зокрема партію Солора в «Баядерці».
Цікаві факти про Сергія Полуніна
- У 20 років став наймолодшим прем’єром в історії Королівського балету Лондона — рекорд, який досі не побитий.
- Його знаменитий відеоролик «Take Me to Church» (2014) зібрав десятки мільйонів переглядів і вважається одним із найуспішніших прикладів популяризації балету в цифрову епоху.
- На тілі Сергія — три татуювання з портретом Володимира Путіна; два з них зробили вже після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну 2022 року.
- Полунін має не лише російське, а й сербське громадянство (з 2017 року); українське втратив у жовтні 2025-го.
- У документальному фільмі «Dancer» (2016) він відверто розповідає про депресію, вживання наркотиків та внутрішню боротьбу під час лондонського періоду.
- 2026 року в Сергія та Олени Ільїних народилася третя дитина — донька Руна. Сім’я живе між кількома країнами.
- Попри скандали, Полунін залишається одним із найтехнічніших і найхаризматичніших балетних танцівників свого покоління — його стрибки та ballon досі вивчають у хореографічних школах.
Хронологія ключових подій у кар’єрі Сергія Полуніна
| Рік | Подія | Значення |
|---|---|---|
| 2003 | Переїзд до Лондона, навчання в Royal Ballet School | Початок міжнародної кар’єри |
| 2010 | Став наймолодшим прем’єром Royal Ballet | Світове визнання |
| 2012 | Покинув Королівський балет | «Художник у мені вмирав» — криза та новий етап |
| 2014 | Вірусний ролик «Take Me to Church» | Балет вийшов за межі театральної зали |
| 2018 | Отримав російське громадянство, виступ у Криму | Початок відкритої політичної позиції |
| 2024 | Одруження з Оленою Ільїних, заява про вихід з Росії | «Моя душа не на своєму місці» |
| 2025 | Позбавлений українського громадянства | Указ президента Зеленського |
| 2026 | Народження доньки Руни | Новий етап сімейного життя |
Сьогодні Сергій Полунін залишається фігурою, яка викликає гострі суперечки. Для одних він — геніальний танцівник, який подарував світу незабутні образи та довів, що балет може бути емоційним і сучасним. Для інших — символ зради та підтримки агресора. Його історія — це не лише про техніку стрибків чи красу ліній. Це історія про вибір, який робить людина, коли талант і слава стикаються з політикою, ідентичністю та совістю. Про те, як херсонський хлопчик, який колись мріяв танцювати на найкращих сценах світу, опинився в епіцентрі подій, що розділили країни та долі.
Його шлях ще не завершений. У 36 років Полунін продовжує танцювати, народжувати нові проєкти та жити між кількома країнами. Чи повернеться він колись до розмов про Україну як про дім? Чи залишиться назавжди в тіні політичного вибору 2018–2025 років? Поки що відповіді дає лише час — і сам танцівник, чия душа, за його ж словами, «шукає своє місце».
Його історія нагадує: за кожним ідеальним стрибком стоїть не лише фізична сила, а й складний, часто болісний внутрішній світ людини, яка обрала мистецтво своїм полем бою.