Ніжні, проникливі голоси трьох музикантів зливаються в одну теплу хвилю, коли лунає «Ой у гаю при Дунаю» у виконанні тріо мареничів. Слухач ніби опиняється під кронами старого гаю над рікою, де вітер шелестить листям, а в серці оживають спогади про мамину колискову, далекі сільські вечори та тиху, щиру красу української землі. Саме такою — живою, душевною, без жодної фальші — залишилася в пам’яті поколінь творчість цього унікального колективу.
Тріо мареничів виникло не в столичних студіях, а в скромній однокімнатній квартирі Луцька. Там, серед гітари, гармоніки та бубна, троє людей з різними долями вирішили співати тільки українською і тільки те, що йде від серця. Їхній шлях тривав понад тридцять років і став справжнім свідченням сили народної пісні навіть у найскладніші часи.
Як народилося тріо на волинській землі
У 1971 році Антоніна Сухорукова та Валерій Маренич, які щойно одружилися, створили дует. Обидва вже мали досвід роботи у філармоніях, але шукали щось своє. Антоніна, єдина з вищою музичною освітою, пройшла школу московського естрадного оркестру Юрія Саульського «ВІА-66». Валерій приніс із Кривого Рогу пристрасть до гітари та глибокий баритон.
Ідея запросити до дуету сестру Антоніни — Світлану — виникла пізніше. У 1973 році тріо остаточно сформувалося саме в Луцьку, куди молода сім’я переїхала за запрошенням директора Волинської філармонії. Тут, у складі ВІА «Світязь», вони почали шліфувати власний звук. Перша перемога прийшла швидко: у 1971 році дует посів перше місце на огляді ВІА в Харкові. А вже за кілька років троє голосів зазвучали на весь Радянський Союз.
Учасники, чиї долі сплелися в одну мелодію
Кожен із тріо мареничів мав свою яскраву індивідуальність, а разом вони створювали неповторну гармонію.
| Учасник | Інструменти та роль | Рік і місце народження | Походження та особливості |
|---|---|---|---|
| Антоніна Маренич (Сухорукова) | Вокал, гармоніка, маракаси, бубон, бас-гітара. Музичний керівник, головна аранжувальниця | 17 березня 1950, Куйбишев (Самара), Росія | Засновниця тріо, єдина з вищою музичною освітою. Принесла на естраду стиль mezzo voce |
| Валерій Маренич | Вокал, гітара, бонги, кларнет | 1 січня 1946, Кривий Ріг, Україна | Глибокий баритон, емоційна подача, автор багатьох аранжувань |
| Світлана Маренич (Сухорукова) | Вокал, бубон, гармоніка | 1 березня 1956, Куйбишев (Самара), Росія | Сестра Антоніни. М’який, світлий тембр, ідеально доповнювала гармонію |
Інформація про склад та біографічні дані учасників базується на матеріалах Української музичної енциклопедії та офіційних документах Луцької міської ради.
Троє людей із різних куточків великої країни — росіянки за народженням і українець із Кривого Рогу — стали найщирішими виконавцями української народної пісні. Вони жили разом десятиліттями в одній квартирі, ділили сцену, успіх і труднощі. Ця близькість і стала як силою, так і випробуванням для колективу.
Музичний стиль: mezzo voce та чарівність аранжувань
Антоніна Маренич принесла на естраду особливу манеру співу — mezzo voce, спів напівголос. Це не гучний, пробивний вокал, а стримана, прониклива подача, коли голос ніби торкається слухача зсередини. Такий підхід робив пісні надзвичайно інтимними навіть на великій сцені.
Аранжування, які в більшості створювала Антоніна, поєднували автентичну народну мелодику з легким, сучасним для свого часу звучанням. Гітара Валерія, гармоніка та перкусія створювали тепле, органічне тло, на якому три голоси — баритон і два мецо — перепліталися, як нитки в українській вишивці.
Саме тому пісні тріо мареничів звучали одночасно і по-народному, і по-естрадному. Вони не лякали консервативного слухача, але й не здавалися примітивними для вимогливішої публіки. Це був рідкісний баланс, який дозволив українській пісні зазвучати в радіоефірах усього Радянського Союзу.
Пісні, що стали народними
Репертуар тріо мареничів складався переважно з народних пісень у власних обробках та кількох авторських творів. Дебютна платівка 1979 року містила дев’ять народних і три авторські композиції українською мовою — сміливий крок для того часу.
Серед найвідоміших:
- «Ой у гаю при Дунаю» — справжня візитівка колективу, з аранжуванням Антоніни;
- «Несе Галя воду»;
- «Маки червоні»;
- «Тиша навкруги»;
- «Чом ти не прийшов»;
- «Сиджу я край віконечка» (аранжування Світлани);
- «Ой, під вишнею»;
- «Стрілецька».
Кожна з цих пісень у виконанні мареничів набувала нового, глибшого звучання. Слухачі чули не просто мелодію, а цілу історію — про кохання, розлуку, материнську тугу, красу рідної землі. Саме тому багато хто й сьогодні, почувши ці записи, зупиняється і слухає до кінця, навіть якщо пісня знайома з дитинства.
Злет, заборони та принципова позиція
1978 рік став переломним: тріо вперше з’явилося на телеекранах України і швидко завоювало всенародну любов. Наступного року фірма «Мелодія» випустила дебютну платівку, а Укртелефільм зняв телеверсію. Здавалося, шлях до вершини відкритий.
Проте 1980 рік приніс серйозні випробування. Антоніна захворіла на високу температуру перед важливим урядовим концертом у Палаці «Україна». Чиновники запропонували співати під фонограму. Тріо відмовилося. Вони також не погоджувалися виступати на стадіонах і виконувати окремі радянські патріотичні пісні, а одного разу спробували включити до репертуару пісні січових стрільців.
«Ми тоді потрапили в немилість до влади через свою принципову позицію. … Нам пропонували відкривати рот під фонограму, але ми відмовилися. … рішення нагорі було жорстким: заборонили виступати за межами Волинської області та прибрали наші пісні з радіо і телебачення», — згадував пізніше Валерій Маренич.
Наслідки були жорсткими: тріо фактично ізолювали в межах однієї області. Пісні зникли з ефіру, гастролі обмежили. Проте саме в цей період мареничі ще глибше занурилися в народну пісню і зберегли свою ідентичність.
Відродження в незалежній Україні
На початку 1990-х, вже після здобуття Україною незалежності, тріо відновило повноцінні гастролі. Вони виступали в США та Канаді, де українська діаспора зустрічала їх із величезною теплотою. У 1994 році відбувся великий сольний концерт у Київському палаці «Україна».
У 1999–2003 роках вийшли нові диски — «Три тополі», «Ой, під вишнею», «Співає тріо маренич». Музика, яку колись намагалися замовчати, тепер звучала вільно і повноцінно.
Нагороди, розпад та людська доля за лаштунками слави
8 лютого 2003 року указом Президента України всім трьом учасникам присвоїли звання «Народний артист України». Це було офіційне визнання їхнього внеску в українську культуру.
Але вже наприкінці 2004 року тріо припинило існування. Причини були людськими: десятиліття спільного життя в одній квартирі, втома, особисті непорозуміння. Валерій та Антоніна розлучилися, проте ще довго жили під одним дахом. Згодом спілкування між ними майже припинилося.
Сьогодні долі учасників склалися по-різному. Світлана Маренич живе в Італії. Антоніна залишилася в Луцьку з сином Богодаром. Валерій Маренич опинився в складних житлових умовах у підвальному приміщенні в центрі міста.
У 2022 році Луцька міська рада присвоїла всім трьом звання почесних громадян міста за значний внесок у розвиток культури та популяризацію української музичної спадщини.
Цікаві факти про Тріо Мареничів
- Ідея створити саме тріо, а не дует, виникла в готельному номері в Новосибірську, коли Антоніна та Валерій дивилися новорічну музичну передачу і замислилися про долю багатьох естрадних пар.
- Антоніна Маренич — авторка більшості аранжувань народних пісень, які виконувало тріо. Саме вона повернула на велику естраду стриману, душевну манеру співу mezzo voce.
- У 1979 році на першій платівці дев’ять із дванадцяти пісень були народними — рідкісний для того часу акцент на автентичному матеріалі.
- Тріо гастролювало в США та Канаді вже після здобуття Україною незалежності, а в 1994 році дало великий концерт у Києві, який став символом повернення на велику сцену.
- У 2022 році всі троє учасників отримали звання почесних громадян Луцька — міста, яке стало для них і домом, і сценою, і випробуванням.
- Навіть після розпаду колективу пісні тріо мареничів залишаються одними з найпопулярніших українських народних композицій на цифрових платформах — їх щодня слухають сотні тисяч людей у всьому світі.
Сьогодні, коли українська культура переживає нове відродження, записи тріо мареничів звучать особливо гостро й зворушливо. Вони нагадують, що справжня пісня не потребує гучних декларацій — достатньо трьох щирих голосів, гітари та гармоніки, щоб серце відкрилося назустріч рідній мові та історії.
Їхня музика продовжує жити — на старих вінілових платівках, у цифрових плейлистах, у пам’яті тих, хто зростав під ці мелодії, і в серцях тих, хто відкриває їх для себе вперше. Бо коли звучить «Ой у гаю при Дунаю» у виконанні мареничів, час ніби стискається, а українська пісня знову стає тим тихим, але незламним голосом, який веде крізь усі епохи.