Катерина Зарембо народилася 2 жовтня 1987 року в Києві й пройшла шлях, який рідко трапляється навіть у найнасиченіших біографіях. Вона захистила кандидатську з європейської безпеки, переклала фундаментальну історію повоєнної Європи Тоні Джадта, написала книжку, що повертає український Схід із тіні російських міфів, виховала чотирьох дітей і в 2024-му добровільно стала парамедикинею. Спочатку в медичному батальйоні «Госпітальєри», а згодом — у регулярних підрозділах ЗСУ, де навчає тактичної медицини й бере участь в евакуації поранених. Її життя — це не просто зміна професій, а послідовне втілення ідеї «оборони цілого суспільства», яку вона раніше лише досліджувала.
У перші місяці повномасштабного вторгнення вона з маленькою донькою, народженою наприкінці 2021-го, виїхала до Німеччини. За рік повернулася й почала готуватися до служби. Не в тиловій аналітиці чи OSINT, хоча такі пропозиції були, а саме там, де можна безпосередньо рятувати життя. Тактична медицина стала для неї точкою, де знання, відповідальність і фізична присутність зливаються в одне. Сьогодні вона продовжує служити бойовою медикинею, вивчає фельдшерську справу й передає навички іншим військовим.
Ранні роки, мови та європейський горизонт
Київське дитинство Катерини минуло серед книг і зацікавленості до інших культур. Вона закінчила Київський національний університет імені Тараса Шевченка за спеціальністю «англійська та італійська мова та література». Цей вибір не був випадковим: любов до текстів, здатність чути різні голоси й перекладати складні ідеї стали основою всього подальшого шляху. Уже тоді вона розуміла, що мова — це не лише інструмент, а й носій ідентичності.
У 2009-му вона здобула магістерський ступінь з європейських студій в Університетському коледжі Дубліна. Ірландія, з її досвідом нейтралітету, примирення та водночас чіткої позиції щодо власної ідентичності, дала їй додатковий кут зору на те, як малі й середні країни вибудовують безпеку в тіні великих гравців. Ці два дипломи — український філологічний і європейський — створили унікальний профіль: людина, яка вміє читати першоджерела, аналізувати політику й водночас розповідати складні речі людською мовою.
Дослідження безпеки та робота в «Новій Європі»
З 2010 до 2019 року Катерина працювала в Центрі «Нова Європа» (раніше — Інститут світової політики). Це був час, коли українські аналітичні центри активно формували порядок денний європейської інтеграції та безпекової політики. Вона займалася дослідженнями місій Спільної політики безпеки та оборони ЄС в Україні та Молдові — саме цю тему захистила як кандидатську дисертацію у 2016 році.
Її роботи показували, як європейські інструменти цивільного та військового консультування можуть допомагати країнам-партнерам реформувати сектор безпеки, підвищувати стійкість інституцій і залучати громадянське суспільство до процесу ухвалення рішень. Уже тоді вона бачила, що справжня безпека — це не лише армії та кордони, а й здатність суспільства самоорганізовуватися, зберігати знання й передавати їх далі. Ця думка пізніше лягла в основу її власного вибору.
Паралельно вона викладала на кафедрі міжнародних відносин Національного університету «Києво-Могилянська академія» (2020–2023). Студенти отримували від неї не сухі лекції, а живе розуміння того, як теорія безпеки працює в реальному українському контексті — з усіма його викликами й можливостями.
Польові дослідження Донбасу та книжка «Схід українського сонця»
Найяскравішим інтелектуальним внеском Катерини Зарембо стала книжка «Схід українського сонця. Історії Донеччини та Луганщини початку ХХІ століття», видана видавництвом «Човен» у 2023 році. Це не просто репортаж і не суха академічна праця. Це результат багаторічних польових експедицій, розмов із місцевими жителями, фіксації голосів, які російська пропаганда намагалася заглушити або перекрутити.
Катерина їздила регіоном ще до 2014-го і після, розмовляла з учителями, митцями, активістами, підприємцями. Вона фіксувала, як українська мова, культура, історична пам’ять зберігалися навіть у середовищі, де економічні зв’язки з Росією були сильними, а інформаційний простір — забрудненим. Книжка стала своєрідним каталогом імен, організацій та ініціатив, які «зберігали й примножували» українську присутність на Сході. Вона спростовувала спрощену картинку «проросійського Донбасу» як штучну етикетку, вигідну Москві.
Саме ця робота показала глибину її підходу: поєднувати академічну строгість із людською історією. Коли у 2022-му почалася повномасштабна війна, багато хто з героїв її книжки опинився або в евакуації, або в лавах ЗСУ, або в окупації. Книжка перетворилася на документ епохи й водночас на інструмент культурного опору.
Переклади, які змінюють уявлення про Європу
Окремий пласт її діяльності — переклади. У 2020 році вийшов українською фундаментальний том Тоні Джадта «Після війни. Історія Європи від 1945 року». Це майже тисячосторінкова історія континенту, який відбудовувався після найкривавішої війни в історії людства. Катерина не просто переклала текст — вона зробила доступним для українського читача складний, багатоголосий наратив про те, як нації вчаться жити разом після катастрофи, як будуються інституції, як пам’ять стає політикою.
Цей переклад увійшов до короткого списку Премії міста літератури ЮНЕСКО. Він важливий не лише як літературна подія, а й як інтелектуальний міст: українці, які переживають власну війну, можуть побачити, як інші суспільства проходили через травму, відновлення й пошук нової ідентичності.
Крім того, вона перекладала Кендіс Міллард («Герой імперії») та була співавторкою практичного посібника «Писати аналітику може кожен» (2021). Ця книжка допомагає фахівцям різних сфер створювати переконливі, чіткі аналітичні тексти — навичка, яка в часи інформаційної війни стає зброєю.
Війна та свідомий вибір фронту
Коли 24 лютого 2022-го почалося повномасштабне вторгнення, Катерина з чотирма дітьми (найменшій тоді було кілька місяців) опинилася в Німеччині. Вона не планувала залишатися там надовго. Повернення в Україну стало першим кроком до більш радикального рішення. Вона відчувала, що її місце — на війні, але хотіла знайти роль, де зможе бути максимально корисною.
Вона розглядала різні варіанти, зокрема аналітичну роботу з відкритими даними. Проте обрала тактичну медицину. «Якщо вже віддавати себе в «рабство», то я хочу тоді бути на лінії зіткнення», — пояснювала вона пізніше. Не тил, а саме там, де кожна хвилина може коштувати життя.
У червні 2024-го вона пройшла вишкіл у «Госпітальєрах», а в серпні приєдналася до медичного батальйону. Протягом року служила там, опановуючи роботу бойового медика рівня СМС (Combat Medic Specialist). Згодом продовжила службу вже в регулярних підрозділах ЗСУ. Сьогодні вона працює в підрозділі безпілотних систем, займається кейс-евакуацією, організовує медичну допомогу й, найважливіше, навчає тактичної медицини пілотів дронів, водіїв, логістів — усіх, хто може опинитися в ситуації, коли від правильних дій перших хвилин залежить життя.
Паралельно вона дистанційно навчається в медичному коледжі за спеціальністю «лікувальна справа». Це не просто формальність — це розширення можливостей допомагати.
Сім’я, материнство та «орден» армії
Катерина — мати чотирьох дітей віком приблизно 13, 11, 6 і 4 роки (станом на 2026 рік). Чоловік також залучений до оборонної сфери — працює контрактором у військових технологіях. Сім’я свідомо прийняла її рішення, хоча це далося непросто. Старший син одного разу запитав прямо: як мама може обирати службу замість того, щоб бути поруч із дітьми?
Вона відповідає дітям, що любов не зникає з відстані, а обов’язок перед країною — це також частина турботи про їхнє майбутнє. Молодші діти пишаються: «мама лікує поранених». Старші довше звикали, але поступово зрозуміли глибину вибору. Вона підтримує зв’язок щоденними дзвінками — не лише про побут, а й про їхні переживання, шкільні справи, емоційний стан. Це вимагає величезних внутрішніх ресурсів.
Вона називає армію «орденом» — структурою, де ти перебуваєш 24/7 і виконуєш завдання в будь-який момент. Ця тотальність контрастує з гнучким графіком дослідниці та письменниці, але водночас дає нове відчуття причетності та сенсу. Найскладніше — не фізичні навантаження, а людський фактор: адаптація до армійської культури спілкування, збереження внутрішньої рівноваги й міцності сім’ї попри розлуку.
Цікаві факти
- Катерина захистила дисертацію про місії ЄС у сфері безпеки саме в 2016-му — через два роки після анексії Криму та початку війни на Донбасі. Її наукова робота буквально наздоганяла реальність, яка стрімко змінювалася.
- Вона переклала українською «Після війни» Тоні Джадта — книжку обсягом понад 900 сторінок, яка стала для багатьох українців вікном у європейську історію відновлення після катастрофи. Цей переклад увійшов до престижного короткого списку премії ЮНЕСКО.
- Книжка «Схід українського сонця» — це не лише текст, а й результат реальних поїздок регіоном, де Катерина фіксувала голоси людей, які зберігали українську ідентичність попри гібридну війну. Багато з цих людей згодом стали частиною спротиву 2022-го.
- Найменша донька Катерини народилася в листопаді 2021-го — за три місяці до повномасштабного вторгнення. Саме зростання цієї дитини стало одним із чинників, що дозволили матері остаточно визначитися зі службою.
- Після років у академії та літературі Катерина свідомо обрала тактичну медицину замість зручнішої тилової ролі аналітика. Вона сама каже, що її «драйвить» можливість безпосередньо допомагати на лінії зіткнення.
- У 2025–2026 роках, уже служачи в ЗСУ, вона випустила дебютний художній ром ан «Євшан» (видавництво «Віхола»). Це історія про вибори під час війни, материнство, еміграцію та пошук дому — багато в чому рефлексія над власним досвідом.
- Вона продовжує вивчати медицину дистанційно, поєднуючи службу з отриманням фельдшерської кваліфікації. Для неї це не просто освіта, а спосіб стати ще ефективнішою в допомозі пораненим.
Від «кабінету до окопів» — і далі
Проєкт Катерини Зарембо в мережі Ukraine Research Network@ZOiS мав назву «Короткий шлях від письмового столу до окопів: оборона цілого суспільства в Україні з погляду академіків, які стали військовими». Вона не просто досліджувала цю тему — вона її прожила. Її перехід від аналітичних центрів і університетських аудиторій до медичного батальйону та навчальних класів тактичної медицини став живим прикладом того, як інтелектуали можуть долучатися до оборони не лише словами, а й конкретними діями.
Сьогодні її день може включати і викладання правил зупинки кровотечі, і організацію медичного пункту в польових умовах, і евакуацію поранених з віддалених позицій підрозділу безпілотників, і звичайні армійські турботи — від маскування до топлення печі. Вона не ідеалізує службу, але бачить у ній чітку мету: робити свою роботу добре, щоб людям ставало легше.
Після перемоги вона не планує повертатися до чисто дослідницької діяльності. Її цікавить практична робота з ветеранами або в системі екстреної медичної допомоги. Покоління, яке пройшло через цю війну, вже ніколи не буде таким самим — і Катерина Зарембо вважає, що саме в цьому новому стані можна знайти сили для подальшої боротьби за справедливість.
Її історія триває щодня — у дзвінках дітям, у заняттях з тактичної медицини, у готовності виїхати на черговий виклик. Це не романтична історія про «від ученого до героя». Це чесна, складна, дуже людська історія про те, як людина з глибоким інтелектуальним бекграундом вирішила, що найкращий спосіб служити своїм текстам і своїм цінностям — це взяти в руки турнікет і стати поруч із тими, хто захищає країну.