Голос Назарія Яремчука лунатиме в пам’яті поколінь так само ясно, як дзвін гірських потоків Чернівеччини. Теплий, проникливий тенор, у якому сплелися сила карпатських вітрів і ніжність материнської колискової, піднімав на ноги переповнені зали від Ужгорода до Владивостока. Він не просто співав — він проживав кожну пісню, перетворюючи слова на живі емоції, а мелодії — на спільні спогади мільйонів.
Народився Назарій Назарович Яремчук 30 листопада 1951 року в карпатському селі Рівня (тепер околиця Вижниці). Батько, Назарій Танасійович, мав чудовий тенор і співав у церковному хорі; мати, Марія Даріївна, грала на мандоліні та виступала в місцевому народному театрі. У родині завжди звучала музика — від церковних співів до гуцульських наспівів. Назарій був пізньою дитиною: батькові на момент його народження виповнилося 64 роки. Коли хлопцю виповнилося 12, батько помер, а мати тяжко захворіла. Назарія віддали до Вижницької школи-інтернату. Там, серед чужих стін і строгого розпорядку, він не втратив голосу — навпаки, почав співати ще впевненіше, відчуваючи, що музика — це його справжній дім.
Після восьми класів інтернатної школи Назарій закінчив Вижницьку середню школу № 1 у 1969 році. Спробував вступити до Чернівецького університету на географічний факультет, але не пройшов конкурсу. Працював сейсмологом у Західноукраїнській геологорозвідувальній партії, закінчив курси водіїв. А вечорами тихенько прослизав на репетиції ВІА «Смерічка» у Вижницькому будинку культури. Керівник ансамблю Левко Дутківський зауважив скромного юнака в куточку залу. Якось запропонував заспівати «Кохану» Ігоря Поклада. Голос Назарія вразив митця настільки, що того ж вечора він запросив хлопця до складу «Смерічки». Так почалася історія, яка змінила українську естраду.
У 1971 році з’явився фільм «Червона рута» — і дует Василя Зінкевича та Назарія Яремчука став всенародним улюбленцем. Пісні Володимира Івасюка «Червона рута» та «Водограй» зазвучали по-новому: Яремчук вклав у них таку щирість і карпатську теплоту, що вони миттєво стали гімнами кохання й ностальгії за рідним краєм. Перший великий диск-гігант «Незрівнянний світ краси» вийшов у 1980 році й досі вважається однією з найкращих платівок української дискографії того періоду. Назарій здобув звання Заслуженого артиста УРСР у 1978-му, а в 1987-му — Народного артиста УРСР. Пізніше, вже посмертно, його нагородили Національною премією України імені Тараса Шевченка (1996) та званням Героя України (2021).
Особисте життя Назарія було таким самим яскравим і непростим, як його пісні. У 1972 році на репетиціях «Смерічки» він зустрів Олену Шевченко — нову солістку ансамблю. «Ми зустрілися поглядами — і все. Це було кохання з першого погляду», — згадувала вона. Одружилися вони в січні 1975-го в Пилипцях на Закарпатті. Народилися сини: Дмитро (1976) та Назарій (1977). Шлюб тривав 15 років і завершився розлученням у 1990-му. Олена переїхала до Києва. Назарій залишився в Чернівцях із хлопцями. Через рік, у 1991-му, в церкві Святого Івана Хрестителя в Косові він одружився вдруге — з Дариною, вдовою з маленькою донькою. У 1993 році в них народилася донька Марія. Родина оселилася в старому будинку 1920-х років на вулиці, яка згодом отримала ім’я Назарія Яремчука.
Назарій ніколи не відривався від землі, навіть коли слава сягнула небес. Він тричі виступав у 30-кілометровій зоні Чорнобиля перед ліквідаторами, підтримував солдатів в Афганістані. У щоденнику 1995 року залишив гіркі рядки: «Куди не глянь — скрізь війни, і скрізь замішана Москва…». Ці поїздки, можливо, вплинули на здоров’я, але він не скаржився. Навіть у останні місяці життя, коли діагностували рак шлунка і провели операцію, Назарій продовжував записувати пісні — близько тридцяти за останній період. Востаннє вийшов на сцену виснажений, але з усмішкою: «Коли співаю — легше».
Його репертуар налічує понад 150 пісень. Кожна з них — маленька вистава. «Стожари» (музика Павла Дворського) — про вічне світло надії серед темряви. «Гай, зелений гай» і «Родина» стали гімнами родинних цінностей і любові до рідної землі. «Чуєш мамо», «Якщо мине любов», «Батько і мати», «Писанка», «Гей ви, козаченьки» — ці твори досі звучать на весіллях, ювілеях і патріотичних концертах. Назарій не виконував випадкових пісень: кожну ставив театрально, з душею.
У 1982 році, після відходу Дутківського, Назарій став художнім керівником «Смерічки». Він активно підтримував молодих виконавців — Оксану Пекун, Світлану Зайченко, Богдана Сташківа та багатьох інших. Його концерти збирали аншлаги навіть у найвіддаленіших селах: по два-три виступи на день у колгоспах і на заводах.
Останні роки стали випробуванням. Хвороба прогресувала швидко. Назарій худнув, але посміхався. На одному з останніх виступів у Києві він ледь тримався на двох стільцях, а потім підвівся й заспівав. «Вибачте, трохи відпочину… Коли співаю — легше», — сказав він. 30 червня 1995 року Назарій Яремчук пішов у вічність у своєму чернівецькому домі, в колі родини. Йому було лише 43 роки.
Сьогодні його голос продовжує жити завдяки дітям. Дмитро та Назарій Яремчуки створили дует «Брати Яремчуки», стали народними артистами України й заснували Пісенний фестиваль «Родина» імені батька. Марія Яремчук — відома співачка, яка представила Україну на «Євробаченні-2014» з піснею «Tick-Tock» (6-те місце), а у 2023 році на «Євробаченні» в Ліверпулі виконала батькову «Родину» у зворушливому патріотичному виступі разом з репером OTOY та Златою Дзюнькою. Фестиваль «Родина» щороку збирає шанувальників, а благодійні концерти братів підтримують захисників України навіть у 2025–2026 роках.
Цікаві факти про Назарія Яремчука
- Назарій був пізньою дитиною — батькові на момент його народження виповнилося 64 роки. Старший брат Дмитро (1914–2010) брав участь в українському підпіллі 1940-х і згодом емігрував до Канади.
- Перший «концерт» маленький Назарій дав, сидячи на лавці біля хати в Рівні. Сім’я досі зберігає цю історію як символ природного таланту.
- У 1971 році після фільму «Червона рута» Яремчука та Зінкевича називали першими секс-символами української естради. Їхня харизма та щирість підкорили мільйони.
- Назарій тричі виступав у Чорнобильській зоні відчуження перед ліквідаторами. Після поїздок до Афганістану залишив у щоденнику рядки про війни та вплив Москви.
- У 1993 році під час карпатського концерту в сильний снігопад Назарій запросив на виступ усіх дітей з місцевого інтернату. Діти сиділи в першому ряду, а за лаштунками плакали всі — включно з артистом, який згадував своє босоноге дитинство.
- Останні місяці життя Назарій записав близько 30 нових пісень, попри важку хворобу. Він вважав: «Кожен з нас повинен постійно бути в польоті — крізь долю, над суєтою. І при цьому не відриватися від землі».
- Донька Марія народилася 1993 року. У 2014-му вона представила Україну на «Євробаченні», а у 2023-му виконала на конкурсі батькову пісню «Родина» — символ родинної та національної єдності.
- Будинок Яремчука в Чернівцях на вулиці, названій його ім’ям, став меморіальним. Там зберігають особисті речі, ноти та спогади про «незрівнянний світ краси».
Пісні Назарія Яремчука досі об’єднують родини за святковим столом, звучать на патріотичних вечорах і в дитячих кімнатах. «Родина», «Стожари», «Гай, зелений гай» — ці мелодії передаються від батьків до дітей, як естафета любові до рідного слова й землі. Його спадщина — не тільки в архівних платівках чи фестивальних сценах. Вона в тому, як ми сьогодні, у 2026-му, досі шепочемо слова його пісень, коли хочемо відчути тепло дому, силу коріння і надію на світло попереду. Голос Назарія Яремчука не зник — він просто став частиною нашої спільної пісні.