У вирі подій 1917–1920 років, коли Центральна Рада проголосила незалежність, а згодом гетьман Скоропадський і Директорія боролися за виживання молодої держави, один митець узявся за перо, туш і гравюрний інструмент. Він не просто малював — він творив мову, якою Україна мала заговорити зі світом. Георгій Нарбут, графік із чернігівських хуторів, став автором перших українських державних банкнот, поштових марок і проєкту малої державної печатки. Його роботи перетворили абстрактну ідею нації на конкретні зображення, які досі викликають упізнавання й гордість.
Народився Георгій Іванович 25 лютого (9 березня) 1886 року на хуторі Нарбутівка Глухівського повіту Чернігівської губернії в родині, що походила зі збіднілої литовської шляхти. Дитинство минало серед реліквій гетьманської доби — старовинних речей, які зберігалися в родині. Хлопець рано почав вирізати витинанки з паперу, наслідувати побачене без фарб і олівців. Глухівська чоловіча гімназія дала системну освіту, але справжнє художнє навчання почалося самотужки. Вже тоді він ілюстрував дитячі вірші й продавав малюнки, заробляючи перші гроші.
У 1906 році Нарбут переїхав до Санкт-Петербурга. Там він опинився в студії Єлизавети Званцевої, учениці Рєпіна, а 1909-го вдосконалював майстерність у Мюнхені в школі Шимона Голлоші. Вплив Івана Білібіна та Мстислава Добужинського був сильним, але не визначальним. Нарбут швидко увійшов до кола «Світу мистецтва» — елітного об’єднання, де цінували декоративність, театральність і високу якість графіки. Він ілюстрував казки Андерсена, байки Крилова, народні оповіді. Його ранні роботи вирізнялися витонченою лінією, увагою до деталей костюмів і інтер’єрів. Проте вже тоді в майстра прокидалася інша струна. Влітку він повертався до Глухова, вивчав старовинні українські книги, герби, архітектуру. 1912 року Нарбут підписав власний герб: «Мазепинець полку Чернігівського, Глухівської сотні, старшинський син, гербів і емблем живописець». У столиці імперії, де ім’я Мазепи вважали зрадницьким, це був сміливий жест самоідентифікації.
Коли 1917 року Центральна Рада оголосила конкурс на дизайн українських паперових грошей, Нарбут виграв його серед десятка конкурентів. Його ескізи визнали найбільш відповідними національному духу. Художник переїхав до Києва саме тоді, коли місто кипіло революційними пристрастями. Він з’являвся на вулицях у синьому жупані, шароварах і жовтих чоботях, з шаблею, купленою на старому ринку. Денді петербурзьких салонів перетворився на українського митця-патріота. «Я Московщину не люблю. Люблю Україну, і їй віддам усі сили», — сказав він архівісту Якову Ждановичу. Ці слова стали не просто декларацією, а програмою дій.
У Києві Нарбут став одним із засновників Української академії мистецтв, професором графіки, а з грудня 1917 (за деякими даними — лютого 1918) — її ректором. Разом із Олександром Мурашком, Михайлом Бойчуком та Василем Кричевським він формував нову національну школу. Паралельно виконував державні замовлення: розробив поштові марки номіналом 30, 40 і 50 шагів, ескізи військових мундирів у стилі козацького вбрання XVIII століття, етикетки, гральні карти. Найважливішим став цикл банкнот Української Народної Республіки. Георгій Нарбут разом з Антоном Середою оформив значну частину з 24 випусків того періоду. Кожна купюра — це маленька гравюра, де український орнамент XVII–XVIII століть поєднувався з чіткою типографікою та алегоричними сценами. На 100-гривневій банкноті, яку в народі називали «горпинкою», зображена молода селянка з снопом — уособлення родючості землі. Інші купюри несли мотиви історичної архітектури, козацької символіки, рослинних візерунків зі стародруків.
18 липня 1918 року гетьман Павло Скоропадський затвердив малу державну печатку, створену Нарбутом. На восьмикутному полі — козак з пищаллю на плечі, а над ним — володимирський тризуб. Художник фактично повернув тризуб із забуття. До того символ знали лише фахівці з історії Русі — з цегли Десятинної церкви та монет Ярослава Мудрого. Нарбут зробив його центральним елементом державної ідентичності. Стиль печатки та банкнот — це синтез українського бароко, народної орнаментики й сучасної графічної лаконічності. Майстер вивчав стародруки Київської лаври, гетьманські універсали, родові герби й переносив їхні мотиви в нову реальність.
Особливе місце в спадщині Нарбута посідає «Українська абетка». 1917 року він виконав ілюстрації до 14 літер, а 1919-го додав ще три. Кожна сторінка — це окремий графічний всесвіт. Літера «Г» постає поряд із гетьманом у жупані, «З» — на тлі зимового пейзажу з дзвіницею та зоряним небом. Орнаменти, натхненні старовинними гравюрами, переплітаються з гумористичними деталями: усміхнені обличчя, фантастичні птахи, побутові сценки. Нарбут поєднав високу каліграфію з поетичністю й легкою іронією. Книга так і не була завершена повністю — завадила смерть. Проте навіть у незавершеному вигляді «Абетка» стала зразком того, як можна говорити українською мовою в графіці.
Останні роки життя митця були напруженими й плідними. Він викладав у Академії, брав участь у виданні журналу «Мистецтво», разом із Миколою Зеровим, Сергієм Єфремовим та іншими створив літературно-художню містифікацію — вигаданого «неслужащого дворянина Лупу Юдича Грабуздова», українського Козьму Пруткова. Друзі писали від його імені гумористичні вірші про долю збіднілої шляхти. Нарбут ілюстрував «Енеїду» Котляревського в стилі ар-нуво — останній великий проєкт, який залишився незавершеним. Тільки одна ілюстрація встигла з’явитися.
23 травня 1920 року Георгій Нарбут помер у Києві від висипного тифу. Йому було лише 34 роки. Поховали художника на Байковому кладовищі в козацькому жупані зі срібними ґудзиками. Трагічна смерть обірвала кар’єру в момент найвищого творчого підйому. Україна втратила не просто талановитого графіка — вона втратила людину, яка встигла закласти фундамент цілої національної школи візуального мистецтва.
Цікаві факти про Георгія Нарбута
- Нарбут був амбідекстром і часто малював обома руками, що вражало сучасників.
- У Петербурзі він епатував публіку костюмами в стилі 1820-х років, відрощував баки й носив одяг, зшитий за власними ескізами. Одного разу переодягнувся в жіночу сукню, щоб уникнути небажаних візитерів.
- 1912 року, коли ім’я Мазепи в імперії було під забороною, Нарбут відкрито назвав себе «мазепинцем» у власному гербі.
- На 100-гривневій банкноті УНР зображена селянка з снопом — «горпинка», яка стала одним із найупізнаваніших образів нарбутівської графіки.
- Художник розробив дизайн не лише банкнот і марок, а й військових мундирів, етикеток для українських товарів та гральних карт у національному стилі.
- Разом із друзями він вигадав літературного персонажа Лупу Юдича Грабуздова — «українського Козьму Пруткова». Від його імені публікували сатиричні вірші.
- 2020 року, до 100-річчя з дня смерті, вийшли репринтні видання «Української абетки» та збірник спогадів і листів митця, які радянська влада знищила 1933 року.
Георгій Нарбут прожив коротке, але надзвичайно насичене життя. Він встиг пройти шлях від провінційного самоука до ректора Академії мистецтв, від петербурзького денді до творця державних символів. Його графіка — це міст між княжою Руссю, гетьманською добою та модерною Україною. Орнаменти зі стародруків, козацькі мотиви, тризуб і лаконічна лінія модерну злилися в єдину візуальну мову, яка виявилася сильнішою за політичні режими. Сьогодні, коли українські дизайнери створюють нові бренди, логотипи та банкноти, вони часто звертаються до архівів Нарбута. Його шрифти, композиційні рішення та вміння поєднувати традицію з сучасністю залишаються живими й затребуваними.
Мистецтвознавець Федір Ернст писав про Нарбута: «Він був українцем не тільки по крові, мові, переконанням — українською стихією насичені і всі його твори, і формальне джерело його генія б’є незмінно з рідного чорнозему Чернігівщини». Ці слова точно передають суть. Нарбут не просто ілюстрував Україну — він її намалював так, що зображення пережили саму державу, для якої створювалися, і продовжують надихати нові покоління.