В Україні налічується чотири атомні електростанції. Три з них — Рівненська, Хмельницька та Південноукраїнська — працюють під повним контролем держави й щодня постачають струм у мережу. Четверта, Запорізька, з березня 2022 року перебуває під окупацією і стоїть у режимі холодного зупину. Саме ці чотири станції з п’ятнадцятьма енергоблоками формують основу енергетичної незалежності країни, навіть коли війна щодня випробовує їхню міцність.
Станом на літо 2026 року дев’ять реакторів на підконтрольній території дають близько 7880 МВт потужності. Це більше половини всієї електроенергії, яку споживає Україна. У пікові зимові години частка атомної генерації іноді піднімається вище 60–67 відсотків. Без цих станцій країна просто не змогла б тримати світло в домівках, лікарнях і на заводах.
Атомна енергетика в Україні — це не просто цифри на папері. Це жива історія про те, як технологія, народжена ще в радянські часи, стала щитом у найважчі роки. Від першого блоку Чорнобильської станції до сучасних планів із американськими реакторами AP1000 — шлях був довгим, складним і сповненим драматичних поворотів.
Історія атомної енергетики України: від амбіцій до випробувань
Будівництво першої атомної станції на українській землі стартувало в 1970-х. Чорнобильська АЕС прийняла перший блок у 1977 році. Потім одна за одною з’явилися Рівненська, Південноукраїнська, Запорізька та Хмельницька. До початку 1990-х Україна вже мала потужний ядерний комплекс, який виробляв майже половину електроенергії республіки.
Після Чорнобильської катастрофи 1986 року багато проєктів заморозили. Чигиринська, Кримська, Одеська та Харківська станції так і не були добудовані. Мораторій на нове будівництво, запроваджений наприкінці 1980-х, надовго загальмував розвиток. Лише у 2004 році вдалося запустити два довгоочікувані блоки — другий на Хмельницькій і четвертий на Рівненській.
Незалежна Україна поступово модернізувала існуючі реактори, продовжувала терміни їхньої експлуатації та диверсифікувала постачання палива. До лютого 2022 року всі п’ятнадцять енергоблоків працювали одночасно — це був історичний максимум. Потім почалася повномасштабна війна, і карта атомної енергетики країни змінилася назавжди.
Чотири атомні станції України: де вони стоять і що роблять
Кожна станція має свій характер, свою географію і свою роль у системі.
Запорізька АЕС — найбільша в Європі. Шість блоків типу ВВЕР-1000 загальною потужністю 6000 МВт. Розташована біля Енергодара на березі колишнього Каховського водосховища. З 4 березня 2022 року станція окупована. Усі блоки переведені в холодний зупин ще у вересні 2022-го. Радіаційний фон, за даними міжнародних спостерігачів, залишається в межах норми, але станція не виробляє жодної кіловат-години для української мережі вже кілька років.
Рівненська АЕС стоїть у Вараші серед поліських лісів. Чотири блоки: два старіші ВВЕР-440 і два потужніші ВВЕР-1000. Сумарна потужність близько 2835–2855 МВт. Це найстаріша з діючих станцій — перший блок запустили ще в 1980 році. Сьогодні вона працює стабільно і часто бере на себе пікові навантаження західної частини країни.
Хмельницька АЕС у Нетішині має два працюючі блоки по 1000 МВт кожен. Третій і четвертий блоки, будівництво яких зупинилося ще в 1990-х, нарешті готують до добудови. У 2025 році парламент ухвалив закон, який дозволяє придбати обладнання з недобудованої болгарської станції «Белене». Це має компенсувати втрату Запорізької потужності.
Південноукраїнська АЕС біля міста Південноукраїнськ у Миколаївській області. Три блоки ВВЕР-1000 загальною потужністю 3000 МВт. Станція цікава тим, що працює в комплексі з Ташлицькою гідроакумулюючою станцією. Це дозволяє гнучкіше регулювати виробництво електроенергії.
| АЕС | Розташування | Кількість блоків | Потужність, МВт | Статус у 2026 році |
|---|---|---|---|---|
| Запорізька | Енергодар, Запорізька обл. | 6 | 6000 | Окупована, холодний зупин |
| Рівненська | Вараш, Рівненська обл. | 4 | 2835–2855 | Працює |
| Хмельницька | Нетішин, Хмельницька обл. | 2 (+2 у добудові) | 2000 | Працює, добудова триває |
| Південноукраїнська | Південноукраїнськ, Миколаївська обл. | 3 | 3000 | Працює |
Дані таблиці базуються на інформації НАЕК «Енергоатом» та World Nuclear Association станом на 2026 рік.
Скільки електроенергії дають українські АЕС сьогодні
За перше півріччя 2026 року три працюючі станції виробили 26,82 мільярда кВт·год. Це трохи більше, ніж за той самий період попереднього року. Атомна генерація залишається базовою — вона працює цілодобово і майже не залежить від погоди чи сезону.
У 2025 році частка атомної електроенергії в загальному балансі перевищувала 50 відсотків, а в окремі зимові місяці сягала 58–67 відсотків. Коли теплові станції страждають від обстрілів, а гідрогенерація залежить від рівня води, саме реактори тримають систему на плаву.
Цікаво, що навіть без Запорізької станції Україна залишається одним із лідерів Європи за часткою атомної енергії у структурі виробництва. Це і сила, і вразливість одночасно. Бо дев’ять блоків — це все, що є зараз під повним контролем.
Виклики війни: як працюють станції під обстрілами
Війна змінила все. Запорізька АЕС перетворилася на найбільшу ядерну загрозу Європи. Регулярні блекаути (вже понад двадцять з початку окупації), пошкодження ліній електропередач, зниження рівня води в ставку-охолоджувачі — усе це постійно тримає в напрузі фахівців МАГАТЕ та українських атомників.
Рівненська, Хмельницька і Південноукраїнська станції теж неодноразово втрачали зовнішнє живлення через удари по енергоінфраструктурі. Але кожен раз персонал швидко перемикав блоки на дизель-генератори і повертав їх у роботу. Планові ремонти влітку 2026 року пройшли навіть швидше за графік — на 21 добу. Це дозволило виробити додаткові мільйони кіловат-годин.
Окремий виклик — ядерне паливо. Україна майже повністю відмовилася від російських поставок. Сьогодні більшість збірок надходить від Westinghouse. Компанія вже локалізує виробництво окремих компонентів в Україні. Мета амбітна: до 2028 року всі українські реактори ВВЕР мають працювати виключно на західному паливі.
Цікаві факти про атомні станції України
- Запорізька АЕС довгий час була найбільшою атомною станцією в Європі і однією з найбільших у світі.
- На Рівненській АЕС стоять два найстаріші діючі реактори ВВЕР-440, які вже пройшли кілька продовжень терміну експлуатації.
- Південноукраїнська АЕС — єдина в Україні, яка працює в єдиному комплексі з потужною гідроакумулюючою станцією.
- У 2022 році вперше в історії всі 15 українських енергоблоків працювали одночасно. Це тривало лише кілька тижнів до початку повномасштабного вторгнення.
- Чорнобильська АЕС формально вже не є атомною електростанцією. Вона має статус державного спеціалізованого підприємства і займається зняттям з експлуатації та поводженням з радіоактивними відходами.
- Україна планує побудувати до дев’яти нових реакторів AP1000 від Westinghouse. Це має збільшити потужність атомної генерації майже вдвічі до середини століття.
Недобудовані станції: що залишилося від радянських планів
Крім чотирьох існуючих АЕС, в Україні є кілька заморожених проєктів. Найвідоміший — Чигиринська АЕС біля селища Орбіта в Черкаській області. Її будівництво зупинили після Чорнобиля. Сьогодні там залишилися руїни і майже порожнє містечко енергетиків. У 2024–2025 роках знову заговорили про можливе відродження майданчика з сучасними реакторами.
Одеська і Харківська атомні теплоелектроцентралі так і не вийшли за межі проєктної документації. Кримська АЕС біля Щолкіного була майже готова, але після 1991 року роботи припинилися остаточно. Сьогодні ці майданчики розглядають як потенційні місця для нових блоків, але пріоритет віддають добудові вже існуючих станцій.
Майбутнє: куди рухається українська атомна енергетика
Стратегія розвитку передбачає збільшення атомної потужності до 24–25 ГВт до 2050 року. Основні напрямки — добудова блоків 3 і 4 на Хмельницькій АЕС, будівництво нових блоків AP1000 на існуючих майданчиках і впровадження малих модульних реакторів.
Угода з Westinghouse на дев’ять реакторів AP1000 — один із найбільших проєктів у європейській атомній енергетиці останніх десятиліть. Паралельно ведуться переговори щодо малих модульних реакторів від Holtec та NuScale. Перші такі установки можуть з’явитися вже наприкінці 2020-х.
Важливий акцент роблять на локалізації. Україна хоче не просто купувати технології, а виробляти частини паливних збірок, турбінне обладнання і навіть окремі компоненти реакторів у себе. Це і робочі місця, і зменшення залежності від зовнішніх постачальників.
Безпека залишається абсолютним пріоритетом. Усі діючі блоки проходять регулярні модернізації систем безпеки. Терміни експлуатації продовжують після ретельних перевірок. Міжнародна підтримка — від МАГАТЕ до європейських і американських партнерів — допомагає утримувати високий рівень надійності навіть у воєнних умовах.
Атомна енергетика України сьогодні — це не просто галузь. Це стратегічний ресурс, який дозволяє країні витримувати удари і планувати відновлення. Чотири станції, дев’ять працюючих блоків і амбітні плани на нові реактори — ось реальна картина 2026 року. І вона продовжує змінюватися щодня.