Українське законодавство чітко фіксує це поняття в статті 441 Кримінального кодексу України. Покарання — позбавлення волі на строк від восьми до п’ятнадцяти років. Злочин вважається закінченим уже тоді, коли дії створюють реальну небезпеку настання екологічної катастрофи, навіть якщо найгірші наслідки ще не встигли повністю проявитися. Екологічна катастрофа тут — це зміни на великій площі, які суттєво обмежують або унеможливлюють життя людей, рослин і тварин, мають тривалий або незворотний характер і призводять до зникнення видів або порушення ключових біологічних процесів.
Термін походить від грецького «oikos» — дім, дімівка — і латинського «caedo» — вбиваю. Буквально «вбивство дому». Його почали активно вживати з 1970-х років, коли світ побачив наслідки хімічних бомбардувань у В’єтнамі. З того часу екоцид став не лише екологічним, а й правовим і моральним поняттям — злочином, який б’є по самій здатності планети підтримувати життя.
Як українське законодавство тлумачить екоцид
Стаття 441 Кримінального кодексу України описує екоцид через конкретні дії: масове знищення рослинного або тваринного світу, отруєння атмосфери або водних ресурсів та «інші дії, що можуть спричинити екологічну катастрофу».
Під «іншими діями» розуміють шкоду землі, надрам, руйнування озонового шару чи будь-які інші втручання, які здатні викликати системну кризу. Важливо, що для кваліфікації не обов’язково чекати повного настання катастрофи — достатньо довести, що дії створювали реальну загрозу таких масштабних наслідків.
Суб’єктивна сторона — умисел. Людина або група осіб повинна усвідомлювати характер своїх дій і можливі наслідки. Суб’єкт загальний — фізична осудна особа, яка досягла 16 років. Це відрізняє екоцид від «звичайних» екологічних злочинів (статті 236–254 КК), де наслідки часто менш масштабні або не несуть загрози катастрофи всьому регіону.
На практиці доведення екоциду складне: потрібно встановити масштаб (площа, кількість загиблих видів, тривалість), довести причинно-наслідковий зв’язок і показати, що дії перевищували будь-яке розумне військове чи господарське виправдання. Саме тому багато випадків залишаються на межі між воєнним злочином і екоцидом.
Історія екоциду: від давніх отруєнь до промислових воєн
Люди нищили природу заради військових цілей ще в античності. У IV столітті до н.е. під час облоги Кірри отруїли річку, щоб змусити захисників здатися. У Другій світовій війні німецькі війська вивозили український чорнозем, знищуючи родючий шар ґрунту.
Справжній прорив у розумінні екоциду стався під час війни у В’єтнамі. Американські війська розпорошили понад 100 тисяч тонн дефоліантів, зокрема суміші «Agent Orange» з діоксинами. Було знищено близько половини орних земель і понад 2 мільйони гектарів лісів. Мангрові зарості, які захищали узбережжя, зникли майже повністю. Діоксини досі залишаються в ґрунті, викликають вроджені вади у дітей і онкологічні захворювання через десятиліття після закінчення війни.
У 1991 році під час війни в Перській затоці іракські війська підірвали понад 1200 нафтових свердловин. Чорний дим закрив сонце на тижні, нафта забруднила ґрунти, моря і атмосферу на величезній території. Це один з найяскравіших прикладів того, як екоцид може бути зброєю залякування і економічного знищення.
Екоцид в умовах російсько-української війни
Повномасштабне вторгнення Росії принесло Україні не лише людські втрати, а й масштабні руйнування природи. Зафіксовано забруднення десятків тисяч гектарів ґрунту, знищення десятків тисяч гектарів лісів через обстріли та пожежі, загибель мільйонів сільськогосподарських тварин, отруєння водних об’єктів і масову загибель дельфінів у Чорному морі.
Найяскравішим і наймасштабнішим випадком став підрив Каховської гідроелектростанції 6 червня 2023 року. Російські війська знищили греблю, спричинивши затоплення понад 620 квадратних кілометрів територій, більше 80 населених пунктів і загибель десятків людей (точна кількість на окупованому лівому березі досі невідома).
Після спаду води Каховське водосховище перетворилося на величезну пустелю. Зникли унікальні донні екосистеми, загинули мільйони риб, молюсків і водних рослин. Південні регіони України втратили основне джерело зрошення — це призвело до деградації ґрунтів, зниження врожаїв і реальної загрози опустелювання. У 2024–2025 роках на осушених територіях фіксували пожежі на сотнях гектарів, а дефіцит води пригнічував рослинність на тисячах гектарів. Забруднення поширилося на акваторію Чорного та Азовського морів — понад 6800 квадратних кілометрів.
Українські науковці та міжнародні експерти кваліфікують підрив Каховської ГЕС як екоцид. Це не просто воєнний злочин — це дія, яка спричинила довгострокову екологічну катастрофу з незворотними наслідками для біорізноманіття, сільського господарства та якості життя мільйонів людей.
Міжнародне право: чи стане екоцид п’ятим злочином проти людства
У Римському статуті Міжнародного кримінального суду є лише обмежена норма про воєнні злочини проти природного середовища (стаття 8(2)(b)(iv)) — «широкомасштабна, довготривала і серйозна шкода природному середовищу, яка явно перевищує конкретну і безпосередню військову перевагу». Поріг настільки високий, що за всю історію суду за цією статтею ніхто не був засуджений.
У 2021 році Незалежна експертна група запропонувала чітке визначення екоциду: «протиправні або безрозсудні дії, вчинені зі знанням про значну ймовірність спричинення серйозної та або широкомасштабної, або довгострокової шкоди довкіллю».
У вересні 2024 року Вануату, Фіджі та Самоа офіційно запропонували внести екоцид до Римського статуту як п’ятий міжнародний злочин. Станом на 2026 рік поправка ще не ухвалена.
Натомість у грудні 2025 року Офіс прокурора МКС опублікував «Policy on Addressing Environmental Damage Through the Rome Statute» — документ, який чітко вказує, як екологічна шкода може бути частиною геноциду, злочинів проти людяності чи воєнних злочинів. Прокуратура готова підтримувати національні розслідування таких справ. Це важливий крок, але повноцінного міжнародного механізму покарання за екоцид досі немає.
Близько 14 держав уже мають у своєму законодавстві норми про екоцид або подібні склади злочинів. Україна — серед них. Це дає надію, що національні суди зможуть притягувати винних до відповідальності навіть без змін у Римському статуті.
Наслідки екоциду для природи та людей
Екоцид б’є не лише по деревах і тваринах. Він руйнує ланцюги харчування, змінює клімат на локальному рівні, отруює ґрунтові води і повітря. Люди, які живуть на уражених територіях, стикаються з онкологічними захворюваннями, вродженими патологіями, втратою доступу до чистої води та їжі. Економіка регіонів занепадає на десятиліття — сільське господарство, рибальство, туризм стають неможливими.
У В’єтнамі досі фіксують високий рівень вроджених вад у районах, де застосовували Agent Orange. У південній Україні після Каховської катастрофи фермери втратили зрошення, а природа на дні колишнього водосховища тільки починає повільно відновлюватися — процес триватиме десятиліття.
Екоцид — це злочин не лише проти нинішнього покоління. Це злочин проти майбутнього, бо деякі зміни (зникнення видів, забруднення ґрунту важкими металами та діоксинами) стають незворотними.
Практичні кейси екоциду
Війна у В’єтнамі (1961–1971). Операція «Ranch Hand» — наймасштабніше застосування хімічної зброї проти природи в історії. Понад 100 тисяч тонн дефоліантів знищили мангрові ліси, які захищали узбережжя від ерозії, і величезні масиви тропічних лісів. Діоксини проникли в ґрунт і харчові ланцюги. Через десятиліття діти народжуються з важкими вадами розвитку. Це класичний приклад воєнного екоциду, наслідки якого відчуваються й сьогодні.
Підрив Каховської ГЕС (6 червня 2023). Руйнування греблі спричинило затоплення 620 км², загибель тисяч тварин, знищення унікальних екосистем водосховища та втрату зрошення для півдня України. Після спаду води почалося опустелювання, пожежі та забруднення морів. Науковці називають це однією з найбільших екологічних катастроф Європи XXI століття. Українська сторона кваліфікує подію як екоцид і воєнний злочин.
Війна в Перській затоці (1991). Іракські війська підірвали понад 1200 нафтових свердловин. Гігантські факели горіли тижнями, чорний дим накрив регіон, нафта забруднила моря і ґрунти. Це був свідомий акт економічного і екологічного терору, який показав, наскільки легко сучасна війна може перетворити цілі регіони на екологічну пустелю.
Екоцид — це не абстрактне поняття з підручників. Це реальність, з якою Україна стикається щодня. Кожна спалена лісова ділянка, кожна отруєна річка, кожна зруйнована гребля — це цеглина в стіні, яка відокремлює нас від майбутнього, де природа ще здатна годувати і захищати людей.
Розуміння того, що таке екоцид, — перший крок до того, щоб такі злочини більше ніколи не залишалися безкарними. Національне законодавство України вже дає інструменти. Міжнародна спільнота поступово рухається в тому ж напрямку. Залишається головне — політична воля і системна робота зі збору доказів, щоб жоден злочин проти планети не зник у тиші.