Ніжні обкладинки з впізнаваним почерком дизайнера Вадима Карасьова, глибокі тексти, що не кричать про себе на вітринах, а тихо просяться в руки — саме так виглядає «висока полиця», яку вже понад десятиліття вибудовує Анетта Антоненко. Її видавництво, назване власним ім’ям, стало для багатьох синонімом якості, смаку й відповідальності перед читачем. Це не просто бізнес. Це покликання людини, яка вміє поєднувати математичну точність із тонким чуттям слова.
Анетта Антоненко народилася 28 січня 1962 року в Мукачеві на Закарпатті. Батько — військовий інженер, мати — педіатр. Дитинство минало між точними дисциплінами та музикою: вона закінчила львівську школу № 50 з фізико-математичним ухилом і паралельно музичну школу № 2 імені Миколи Колесси по класу фортепіано. Ця подвійність — логіка формул і гармонія звуків — назавжди залишилася в її підході до життя й роботи.
У 1984 році з червоним дипломом вона закінчила факультет прикладної математики Львівської політехніки. Працювала в обчислювальному центрі Науково-дослідного інституту матеріалів, брала участь у проєктах перших кооперативів. Понад десять років успішної кар’єри в IT. Та одного дня зрозуміла: життя програміста коротке, а мрія читати все життя — давня й справжня. Ще в школі вона мріяла стати бібліотекарем. У 1994–1995 роках доля привела її до львівського видавництва «Кальварія».
Там, разом із Романом Коником та командою, Анетта Антоненко прожила понад двадцять років. Вона стала співвласником і директором. Саме «Кальварія» подарувала українському читачеві Любка Дереша, Юрка Іздрика, Василя Шкляра, Марію Матіос, Ірен Роздобудько, Грицька Чубая, Ігоря Римарука та багатьох інших. Паралельно з’являлися переклади світової думки: Френсіс Фукуяма, Семюел Гантінґтон, Сьюзен Зонтаґ, Жан Бодріяр, Антуан де Сент-Екзюпері, Ерік-Емманюель Шмітт, Федеріко Гарсія Лорка, Хорхе Луїс Борхес, Ентоні Берджес, Іен Мак’юен. Кризи 90-х і 2000-х загартували, успіхи надихали. Але з часом прийшло відчуття, що стало затісно. Особисті стосунки з партнерами зайшли в глухий кут, зникло взаєморозуміння. Рішення піти було болючим, але необхідним.
У жовтні 2013 року у Львові народилося «Видавництво Анетти Антоненко». Перші книжки вийшли вже в червні 2014-го. Назвати видавництво своїм ім’ям — це був свідомий жест віри в себе. У країні, де авторські проєкти ще не стали звичними, це виглядало сміливо. Команда, яка прийшла з «Кальварії», автори, колеги з «Нора-Друк», «Ніка-Центр», «Фоліо» та Української асоціації видавців підтримали. Анетта залишилася єдиним власником і головним натхненником.
Сьогодні видавництво спеціалізується на сучасній українській літературі з акцентом на права та промоцію за кордоном, перекладній світовій прозі, документалістиці, філософії, соціології та політології. Принцип простий і жорсткий: видавати тільки те, що має цінність. Не комерцію заради комерції, окрім навчальної та дитячої літератури. Дорослого читача потрібно підтримувати — саме він формує культуру читання в родині.
Серед знакових серій — «Колекція театральна» (світова драматургія), «Два кольори» (спільно з «Ніка-Центр», нон-фікшн), «PRINCEPS-NATIO-TEMPUS» (біографії лідерів-ідеологів) та «Writers on Writing» (есеїстика про письмо від Борхеса, Маркеса, Кларіси Ліспектор, Варгаса Льйоси, Шмітта, Альєнде). Останні роки приносять важливі українські голоси: «Спогади про живих. Донецькі історії» Володимира Рафєєнка — книга, що зберігає пам’ять про Донбас і робить її частиною загальноукраїнського та світового наративу. «Бідні родичі» Євгенії Кононенко. Переклади Ісабель Альєнде — «Ева Луна», «Моє ім’я Емілія дель Вальє». Загалом у каталогі вже близько 300 назв.
Міжнародне визнання прийшло не випадково. Анетта Антоненко брала участь у грантових програмах STEP beyond (Європейський культурний фонд), «Сковорода», Open Ukraine, NORLA, FILI та багатьох інших. У 2019 році у Парижі вона отримала звання Кавалера Ордена Мистецтв та Літератури Французької Республіки — за особистий внесок у популяризацію французької та франкомовної літератури (Chytomo.com). Це одна з найвищих відзнак у сфері культури. Видавництво регулярно представляє Україну на Франкфуртському книжковому ярмарку, Книжковому Арсеналі в Києві, Форумі видавців у Львові, а також на спеціалізованих подіях у Бейруті, Монреалі, Римі. У 2025–2026 роках стенди видавництва знову з’являлися на ключових європейських майданчиках.
Особисте життя Анетти Антоненко — це продовження її філософії. Вона не метушлива, зосереджена, іноді різка, але завжди справедлива. Живе в Києві. Любить котів — домашніх Мілку та Асю і ще десятки безхатченків, яких годує, лікує та прилаштовує. Робочий ритм жорсткий: три-чотири місяці по 15–17 годин на добу, глибокий сон шість годин, без вихідних. Потім — 14–16 днів якісної відпустки, зазвичай на морі з друзями. За рік виходить два-три місяці повноцінного відновлення. Такий режим дозволяє зберігати концентрацію й не вигорати.
Управління видавництвом — демократичне, але з повною відповідальністю. Співробітники працюють віддалено, без табелів і мікроконтролю. Головне — результат. Ініціатива заохочується, сперечатися можна і потрібно, якщо є аргументи. Команда стабільна роками: дизайнер Вадим Карасьов, який створив впізнавані обкладинки, бухгалтер Юлія Ломброзо, родина Шевцових, що супроводжує проєкт уже понад двадцять років. Маленький штат дозволяє зберігати гнучкість і якість.
Цікаві факти про Анетту Антоненко
28 січня 1962 року — дата народження в Мукачеві. Львівська школа з фізико-математичним класом і музична школа по фортепіано сформували характер, у якому точність поєднується з чутливістю.
Понад десять років успішної кар’єри в IT — і раптом рішення піти. «Життя програміста коротке», — пояснювала вона. Мрія дитинства — бути бібліотекарем і читати все життя — перемогла.
Назвати видавництво своїм ім’ям у 2013 році — це був не маркетинг, а декларація: «Я відповідаю за кожну книжку». У той час такі авторські проєкти в Україні ще не були звичними.
Коти — не просто хобі. Мілка та Ася живуть удома, а ще десятки дворових котів отримують від неї їжу, лікування та новий дім. Соціальна відповідальність у найпростішому й найтеплішому вигляді.
Робочий графік звучить екстремально: 15–17 годин на добу кілька місяців поспіль, потім довга якісна відпустка. Саме так вона зберігає енергію та глибину сприйняття текстів.
Улюблені автори, яких вона видає або перечитує: Хуліо Кортасар, Габріель Гарсія Маркес, Хорхе Луїс Борхес, Сьюзен Зонтаґ. «Висока полиця» — це не гасло, а щоденний вибір.
Маленька стабільна команда, віддалена робота, повна довіра й вимога до себе — модель, яка дозволяє виживати й розвиватися навіть у найскладніші роки.
Коли в 2022 році почалася повномасштабна війна, маленькі незалежні видавництва з гнучкою структурою та міжнародними зв’язками опинилися в кращому становищі, ніж великі корпорації. Анетта Антоненко не зупинила роботу. Нові книжки, участь у ярмарках, промоція українських авторів за кордоном — усе це стало частиною культурної дипломатії, яка працює навіть тоді, коли гримить.
Сьогодні, у 2026 році, «Видавництво Анетти Антоненко» продовжує видавати тексти, які не втрачають актуальності з часом. Володимир Рафєєнко розповідає історії Донбасу, Євгенія Кононенко — про родинні зв’язки й пам’ять, Ісабель Альєнде — про силу жіночого голосу. Кожна нова назва — це черговий камінець у фундамент сучасної української літературної ідентичності.
Анетта Антоненко не дає інтерв’ю з пафосом про «місію». Вона просто робить свою справу — з математичною точністю добирає тексти, з музичним чуттям відчуває ритм книги й з людською теплотою дбає про команду та котів. У світі, де швидкість часто важливіша за глибину, її видавництво нагадує: справжня література не поспішає. Вона залишається. І саме тому до неї завжди повертаються.
Книги Анетти Антоненко — це не просто папір і обкладинка. Це простір, у якому український читач зустрічається зі світом, а світ — з Україною. І ця зустріч триває вже більше тридцяти років.