Іван Степанович Мазепа — гетьман Війська Запорозького у 1687–1709 роках, освічений шляхтич, дипломат, поет і найбільший церковний меценат козацької доби. Він народився 20 березня 1639 року (за старим стилем) у селі Мазепинці на Білоцерківщині, походив із роду Мазеп-Колединських герба Курч і тримав булаву рекордні 8081 день — майже 22 роки. Після поразки під Полтавою помер у ніч з 21 на 22 вересня 1709 року в селі Варниця біля Бендер; пізніше його поховали в Галаці.
Коротко про головне: Мазепа знав близько восьми мов, учився в Києво-Могилянській колегії й єзуїтському колегіумі у Варшаві, вивчав артилерію в нідерландському Девентері, фінансував десятки храмів у стилі українського бароко, отримав орден Андрія Первозваного й титул князя Священної Римської імперії, а 1708 року перейшов на бік Карла XII, шукаючи вихід із московського стискання автономії. Саме ці риси — освіта, меценатство, дипломатія й трагічний фінал — зробили його найвідомішим українським гетьманом за межами України.
Його ім’я стоїть на десятигривневій банкноті, на борту корвета ВМС України, у віршах Байрона й партитурі Ліста. Водночас навколо постаті століттями кружляють легенди: голий вершник на дикому коні, «найбагатша людина Європи», таємні золоті рудні. Нижче — перевірені факти, нюанси джерел і ті історії, без яких портрет гетьмана виглядає пласким.
Європейська освіта і вісім мов
Юний Мазепа спершу пройшов Києво-Могилянську колегію, де опанував поетику, риторику й латину. Далі був єзуїтський колегіум у Варшаві та служба пажем при дворі короля Яна II Казимира. Король оплатив освітню подорож Європою: Франція, Італія, німецькі землі, Голландія. У Девентері він вивчав артилерійську справу — рідкісне вміння для козацької старшини середини XVII століття. За переказами, 1659 року юнак побував на банкеті в Луврі з нагоди Піренейського миру, який влаштував Людовик XIV.
Мовний арсенал гетьмана вражає навіть сьогодні. Крім української, польської й московської, він вільно володів латиною — французький дипломат Жан Балюз порівнював його латинську мову з єзуїтською школою. Додавалися італійська, німецька, татарська; французьку знав добре, хоч і не на рівні рідної. Такий набір дозволяв вести переговори без посередників і читати європейські трактати в оригіналі. Пилип Орлик пізніше згадував, що гетьман міг спілкуватися з татарами їхньою мовою — практична навичка на степовому кордоні.
Повернення в Україну не було тріумфальним маршем. Після служби королю Мазепа опинився в оточенні Петра Дорошенка, потім — Івана Самойловича. Дипломатичні місії до Криму й Москви, полон у запорожців біля Інгулу, порятунок завдяки Іванові Сірку — усе це загартувало людину, яка вміла міняти союзників, не втрачаючи власної мети: зібрати українські землі під однією булавою.
Легенда про коня, якої так і не підтвердили документи
Найгучніша історія молодого Мазепи прийшла з мемуарів польського шляхтича Яна Хризостома Пасека. За його розповіддю, майбутнього гетьмана спіймали на романі з дружиною магната (часто називають пані Фальбовську), прив’язали голим до коня й пустили в степ. Коня нібито зупинили козаки. Історики давно ставляться до цього епізоду як до барокового анекдоту: прямих доказів немає, а в Пасека з Мазепою були особисті рахунки ще з королівського двору.
Саме ця легенда, а не сухі універсали, підкорила Європу XIX століття. 1819 року лорд Байрон видав поему «Mazeppa». Далі пішли Віктор Гюго, Юліуш Словацький, симфонічна поема Ференца Ліста, полотна Ежена Делакруа, Теодора Жеріко й Ораса Верне, опера Петра Чайковського. Російська імперська лінія пішла іншим шляхом: Олександр Пушкін у «Полтаві» зробив гетьмана підступним старцем. Так одна й та сама людина стала і романтичним бунтарем Заходу, і «зрадником» у московському каноні.
Байронівський Мазепа — літературний персонаж. Історичний Мазепа — державник, який 22 роки балансував між Варшавою, Москвою, Бахчисараєм і Стокгольмом і програв не через пристрасть, а через холодний розрахунок Петра I щодо ліквідації козацької автономії.
Рекордне гетьманство і тиха розбудова держави
25 липня 1687 року, після Коломацького перевороту й усунення Самойловича, Мазепу обрали гетьманом Лівобережжя за підтримки князя Василя Голіцина. Коломацькі статті звузили зовнішню політику Гетьманщини, зобов’язали тримати московську залогу в Батурині. Гетьман прийняв рамки гри і протягом двох десятиліть розбудовував внутрішню силу: укріплював старшинську вертикаль, роздавав універсали на рудні, селітряні заводи, млини, папірні, підтримував торгівлю.
Порівняння з попередниками показує масштаб. Петро Сагайдачний тримав булаву близько восьми років, Богдан Хмельницький — дев’ять, Кирило Розумовський — чотирнадцять. Мазепа правив довше за всіх. Стабільність дала результат: Київ знову став інтелектуальним центром, Батурин — столицею з палацами, архівом і арсеналом, Чернігівський колегіум отримав кам’яні корпуси.
У війнах проти Османської імперії й Криму козацькі полки ходили на Кизикермен і Азов. За успіхи 1700 року Петро I вручив Мазепі орден Андрія Первозваного — гетьман став другою особою в історії нагороди. 1703 року додалася польська відзнака Білого Орла. 1 вересня 1707-го імператор Йосиф I надав Мазепі титул князя Священної Римської імперії — рідкісний європейський статус для козацького очільника.
| Гетьман | Роки при булаві | Що запам’ятали нащадки |
|---|---|---|
| Петро Сагайдачний | близько 8 років | Хотин, морські походи, опіка над Київським братством |
| Богдан Хмельницький | близько 9 років | Національна революція, Зборів, Переяслав |
| Іван Мазепа | 22 роки (8081 день) | Бароко, академія, союз зі Швецією, європейська слава |
| Кирило Розумовський | 14 років | Останній гетьман, столиця в Глухові, скасування булави |
Дані таблиці спираються на усталену хронологію гетьманства, зафіксовану в енциклопедичних оглядах, зокрема на uk.wikipedia.org та в матеріалах Українського інституту національної пам’яті.
Меценат, який перефарбував Київ у бароко
Якщо шукати матеріальний слід Мазепи, найкраще йти в Лавру. Коштом гетьмана відновили Успенський собор, перебудували Троїцьку надбрамну церкву, звели церкву Всіх Святих над Економічною брамою, обвели Верхню Лавру кам’яним муром із баштами. На мур, за старшинськими підрахунками після його смерті, пішло близько мільйона золотих. На лаврський дзвін і дзвіницю — десятки тисяч. Бані Софії Київської позолотили також його коштом; з’явилася дзвіниця з «дзвоном Мазепи».
Митрополит Іларіон (Огієнко) і історик Юрій Мицик називають близько 26 соборів і церков, зведених особисто коштом гетьмана, включно з об’єктами поза Україною. Окремо йшли реставрації: Михайлівський Золотоверхий, Кирилівська церква, Борисоглібський собор у Чернігові, храми Батурина, Глухова, Переяслава, Мгарського монастиря. Популярні огляди часто спрощують рахунок до «12 нових і 20 відновлених» — зручна формула, але вона не охоплює мури, дзвіниці, начиння, книги й закордонні дари.
Мазепа фінансував видання Нового Завіту арабською в Алеппо й надсилав золоту чашу та плащаницю до Єрусалима. Києво-Могилянську колегію підніс до рівня академії, розширив приміщення, збільшив кількість студентів. Чернігівський колегіум отримав кам’яне життя. Гетьман грав на бандурі, збирав зброю й книги, писав вірші. Дума «Всі покою щиро прагнуть» — політичний маніфест у поетичній оболонці: Україна роздерта, старшина свариться, ворог не спить.
Окремий сюжет — річкова флотилія. У популярній літературі фігурують 600 човнів і близько сотні стругів на Дніпрі, збудованих проти османської загрози. Документальна деталізація тут тонша, ніж у церковному будівництві, тож цифри варто сприймати як орієнтир масштабу, а не бухгалтерський акт. Важливіше інше: гетьман мислив категоріями інфраструктури — порох, селітра, папір, флот, школа, храм.
Ганна, Марія і листи до «квіту рожаного»
Довгі роки вважалося, що дружиною гетьмана була Ганна Половець (Фридкевич), вдова старша за чоловіка, мати двох синів. Шлюб уклали близько 1668–1669 років, жінка померла 1702-го. Афонський пом’яник, який дослідили в 2020-х, у двох списках роду Мазепи одразу після Івана ставить Марію — і не згадує Ганни. Історики обережно припускають, що канонічне ім’я дружини могло бути Марія, а «Ганна» закріпилася в пізнішій традиції. Остаточної точки ще немає.
Після смерті дружини спалахнула історія з Мотрею Кочубеївною, донькою генерального судді Василя Кочубея і хрещеницею гетьмана. Дівчині було близько 18–22 років, Мазепі — за шістдесят. Церква забороняла шлюб хресного батька з хрещеницею. Мотря тікала до гетьманського двору; він відсилав її назад, пояснюючи в листах дві причини: батьки розголосять, ніби доньку «взято ґвалтом», а якщо вона залишиться на ніч, обоє не втримаються, і впаде церковна клятва.
«Моє серденько, мій квіте рожаний! Сердечно від того болію, що недалеко від мене їдеш, а я не можу очиць твоїх і личка біленького видіти» — так звертався гетьман у збережених листах. Кореспонденцію вилучили під час справи Кочубея; частина дослідників підтверджує авторство Мазепи, частина досі сперечається про окремі тексти.
Кочубей і полковник Іван Іскра повезли донос Петрові I. Цар спершу не повірив, видав донощиків гетьманові, і влітку 1708-го їх стратили. Через кілька місяців Мазепа справді перейшов до шведів — і донос, який виглядав особистою помстою, раптом набув політичного відтінку. Мотря після трагедії пішла в монастир. Роман залишився незавершеним, зате став однією з найцитованіших любовних історій українського бароко.
Типові помилки про Івана Мазепу
Навколо гетьмана наросло стільки міфів, що варто тримати під рукою короткий розбір. Нижче — те, що найчастіше плутають у шкільних переказах, телеграм-каналах і навіть у туристичних буклетах.
- Був «найбагатшою людиною Європи» завдяки таємним золотим копальням. Багатство йшло з маєтків, відкупів на вино, тютюн і дьоготь, полкових зборів і царських пожалувань. Рудні й заводи існували, але як частина економічної політики Гетьманщини, а не як особиста казка про ельдорадо.
- Історія з голим прив’язаним до коня — доведений факт. Джерело одне, упереджене й літературне. Документів канцелярії чи судових актів немає. Байрон зробив з анекдота європейський міф.
- Мазепа «зрадив» без причини. Протягом 21 року він воював на боці Москви. Перехід 1708 року став відповіддю на плани Петра обмежити автономію, палити українські землі перед шведами й фактично скасувати Гетьманщину як політичне тіло.
- Анафема — канонічне церковне рішення всього православ’я. Її проголосили в листопаді 1708 року в Глухові та Москві за наказом царя, без повноцінного собору й богословського обґрунтування. Вселенський патріархат 2018 року підтвердив: анафема була політичною і ніколи не визнавалася Константинополем.
- Під Полтавою стояла вся Україна. З Мазепою пішла лише частина старшини й запорожці Костя Гордієнка. Більшість полків не встигла або не захотіла ризикнути. Це не скасовує політичного змісту союзу, але пояснює військовий результат.
Помилки живучі, бо зручні: імперії потрібен був «зрадник», романтикам — вершник, сучасній поп-культурі — короткий список із десяти пунктів. Живий Мазепа складніший за будь-який із цих ярликів.
Батурин, Полтава і ціна ставки на Швецію
Восени 1708 року шведська армія Карла XII йшла Україною, виснажена й голодніша, ніж у рекламних листівках. Петро I вимагав від гетьмана палити запаси, щоб ворог не мав зимівлі, і дедалі відвертіше дивився на Гетьманщину як на ресурсну провінцію. Мазепа вибрав інший сценарій: 25 жовтня перейшов Дніпро з невеликим загоном, 29–30 жовтня у Гірках оформив союз зі шведами. Обіцянки стосувалися збереження земель, оборони й політичного статусу України.
Відповідь Москви була миттєвою й кривавою. Олександр Меншиков взяв Батурин і вирізав столицю. Оцінки загиблих різняться — від кількох до понад десяти тисяч цивільних і захисників. Архів, артилерія, запаси згоріли. 12 листопада 1708 року в Глухові проголосили анафему, обрали гетьманом Івана Скоропадського, ордени з Мазепи зняли публічно. Запорозьку Січ знищили навесні 1709-го.
Полтавська битва відбулася 27 червня 1709 року за старим стилем (8 липня за новим). Карл XII був поранений, шведська армія розбита, козацький контингент не витягнув кампанію. Мазепа й король утекли під османську протекцію до Бендер. У квітні 1709-го Карл ще встиг підтвердити гетьманові титул «законного князя України» — жест, який уже не мав військової сили, але багато говорив про політичний задум.
Смерть прийшла швидко: подагра, інсульт, виснаження. Поховали спершу у Варниці, навесні 1710-го перенесли до церкви Святого Георгія в Галаці. Могилу пізніше руйнували й переносили; точне місце сьогодні — предмет окремих досліджень. Тіло людини, яка звела мури Лаври, не отримало спокою навіть після смерті.
Світова тінь гетьмана: від Квінсленду до корвета
Культурний слід Мазепи ширший за український канон. У Центральному Квінсленді є національний парк Mazeppa — назва прийшла через поему Байрона. У Міннесоті стоїть містечко Mazeppa. У Східнокапській провінції ПАР є затока Mazeppa Bay, названа на честь шхуни й, через романтичну традицію, на честь гетьмана. У Саскачевані українські поселенці на початку XX століття залишили мікротопоніми з його іменем.
В Україні портрет гетьмана дивиться з банкноти 10 гривень. Існують орден «Хрест Івана Мазепи», вулиці, бригада ЗСУ, фестивалі. 2022 року Президент присвоїв ім’я «Гетьман Іван Мазепа» корвету класу Ada, який будували в Туреччині як майбутній флагман флоту. У Києво-Печерській лаврі в середині 2020-х встановили погруддя ктитора, який колись звів її мури. На бульварі Шевченка, де колись стояв пам’ятник Леніну, публічно обговорюють повноцінний монумент гетьману — символічна заміна імперського культу на козацький.
Шабля з чернігівської збірки мандрувала Європою й навіть з’являлася в публічному просторі великого спорту як жест національної пам’яті. Це вже не музейний пил, а жива емблема. Для когось Мазепа — «мазепинець», слово, яким імперія таврувала самостійників. Для інших — архітектор барокового Києва, який ризикнув державою, коли побачив, що автономію з’їдять реформи Петра.
Що варто запам’ятати початківцю
Якщо читаєте біографію вперше, тримайте п’ять опор. Перша: дата 1639 і місце Мазепинці. Друга: освіта й мови — він був європейцем за вишколом. Третя: 22 роки булави й храми бароко. Четверта: союз зі Швецією 1708-го як політичний акт, а не раптова примха. П’ята: анафема не дорівнює церковній істині всього православ’я.
- Не плутайте літературного Mazeppa з історичним Мазепою: подвійна «p» у Європі часто маркує саме байронівський міф.
- Шукайте конкретні споруди — церкву Всіх Святих у Лаврі, мури, сліди Софійської дзвіниці, — а не загальні фрази про «багато церков».
- Читайте листи до Мотрі як пам’ятку барокового стилю, але пам’ятайте про церковну заборону шлюбу й політичний фінал справи Кочубея.
- Полтаву 1709 року ставте в контекст Північної війни, а не окремої «української дуелі» двох чоловіків.
- Сучасні вшанування — банкнота, корвет, погруддя в Лаврі — частина деколонізації пам’яті, а не вигадка останніх років.
Для просунутого читача відкривається інший шар: Коломацькі статті як юридична клітка, економіка відкупів, універсали монастирям (понад 130 церковних із понад 500 відомих актів), дипломатія через Ганну Дольську, архів, який історикиня Тетяна Таїрова-Яковлева віднайшла в 2004 році й поклала в основу монографії про гетьмана та Російську імперію. Там Мазепа виходить не карикатурою, а співтворцем петровської системи, який у певний момент відмовився бути її витратним матеріалом.
Пам’ять, яку не вдалося проклясти
Щороку в першу неділю Великого посту російські кафедри до 1917 року виголошували анафему чоловікові, який позолотив бані Лаври й Софії. Іронія жорстка: найбільшого ктитора православних святинь Гетьманщини проклинали в тих самих стінах, які він відбудовував. Українські церкви XX–XXI століть цю практику відкинули. Константинополь назвав акт політичним. Панахиди за гетьманом знову звучать там, де колись гриміло «анафема».
Мазепа не став переможцем Полтави. Він став персонажем, без якого неможливо розповісти ні українську державність, ні європейський романтизм, ні довгу сварку двох історіографій. У Мазепинцях стоїть пам’ятник, у Полтаві — окремий монумент, у Галаці пам’ятають місце останнього спочинку. Десь між Байроновим конем і лаврським муром живе реальна людина: втомлений, освічений, багатий, обережний і раптом відчайдушний гетьман, який поставив на незалежність тоді, коли ставка вже була майже зіграна.
Його герб Курч досі читається на цеглі й гравюрах. Його вірші — короткі, колючі, політичні. Його листи — ніжні до незручності. А корвет із його ім’ям ріже хвилі вже в XXI столітті. Історія не закрила том. Вона лише змінила палітурку.