П-800 «Оникс» — це радянсько-російська надзвукова крилата ракета, яка вже понад двадцять років залишається одним із найсерйозніших аргументів у морських і прибережних конфліктах. Її офіційний індекс 3М55, за класифікацією НАТО — SS-N-26 Strobile, а експортна версія носить ім’я «Яхонт». Стартова маса близько трьох тонн, швидкість до 2,6 Маха на висоті й майже 2 Махи біля поверхні, дальність у базовій версії до 300–600 км залежно від траєкторії, а в модернізованій «Оникс-М» — до 800 км. Бойова частина російського варіанту важить 300 кг, експортного — 200 кг. Саме ці цифри роблять її небезпечною для кораблів і наземних об’єктів навіть у 2026 році.
Ракета народжувалася в кінці 1970-х у НВО машинобудування під керівництвом Герберта Єфремова. Конструктори прагнули створити універсальну зброю, яку можна було б запускати з підводних човнів, надводних кораблів, берегових установок і навіть літаків. Перші пуски відбулися в 1980-х, а на озброєння ВМФ Росії її прийняли лише 2002 року. Довгий шлях від креслень до серійного виробництва пояснюється розпадом СРСР і складною економікою 1990-х, але технічна основа виявилася настільки вдалою, що ракета досі залишається в строю і продовжує модернізуватися.
Конструкція та ключові технічні рішення
Двоступенева схема — серце «Оникса». Твердопаливний стартовий прискорювач викидає ракету з транспортно-пускового контейнера, після чого вмикається маршевий прямоточний повітряно-реактивний двигун на гасі Т-6. Тяга маршевого двигуна сягає чотирьох тонн. На маршевій ділянці ракета піднімається до 14 кілометрів, де опір повітря менший, а на кінцевому етапі знижується до 10–15 метрів над поверхнею. Такий профіль польоту суттєво ускладнює виявлення і перехоплення.
Система наведення комбінована. На більшій частині шляху працює інерціальна система з радіовисотоміром. На кінцевій ділянці активується активно-пасивна радіолокаційна головка самонаведення з дальністю захоплення цілі не менше 50 км і кутом пошуку ±45°. Головка стійка до активних перешкод і дипольних хмар, що особливо важливо в умовах сучасної радіоелектронної боротьби. Час готовності до пуску — не більше двох хвилин.
| Параметр | Базовий «Оникс» | «Оникс-М» | «Яхонт» (експорт) |
|---|---|---|---|
| Довжина | 8–8,6 м | 8–8,6 м | 8–8,6 м |
| Діаметр | 0,67 м | 0,67 м | 0,67 м |
| Стартова маса | 3000 кг | 3000 кг | 3000 кг |
| Бойова частина | 300 кг | 300 кг | 200 кг |
| Максимальна швидкість | Mach 2,6 | до Mach 2,9 | Mach 2,5–2,6 |
| Дальність (комбінована) | до 300–600 км | до 800 км | 120–300 км |
Дані зведені за відкритими джерелами, зокрема матеріалами Вікіпедії та військових аналітичних оглядів станом на 2026 рік. Різниця в дальності між версіями пояснюється як обмеженнями експортних контрактів, так і удосконаленнями паливної системи та електроніки в «Оникс-М».
Носії та способи застосування
Універсальність — одна з головних переваг комплексу. Найбільш відомим носієм став береговий рухомий комплекс «Бастіон-П». Одна батарея може нести кілька пускових установок, кожна з двома ракетами. Розгортання займає лічені хвилини, після чого комплекс готовий до стрільби. Саме «Бастіони» в Криму стали основним інструментом ударів по півдню України з 2022 року.
На флоті «Оникс» стоїть на малих ракетних кораблях проєкту 21631 «Буян-М», корветах проєкту 20385, фрегатах проєкту 22350 і атомних підводних човнах проєкту 885/885М «Ясень». Підводний пуск особливо небезпечний: човен може залишатися прихованим до останнього моменту. Авіаційний варіант Х-61 планувався, але серійно не пішов у виробництво.
- Береговий комплекс «Бастіон-П» — мобільність і швидке розгортання в прибережній зоні.
- Надводні кораблі — можливість завдавати ударів у складі корабельної групи.
- Підводні човни — скритність і можливість атаки з-під води.
- Стаціонарні берегові установки — захист важливих ділянок узбережжя.
Така гнучкість дозволяє командуванню вибирати носій залежно від оперативної обстановки, а не підганяти план під можливості однієї платформи.
Бойове застосування: від Сирії до Чорного моря
Перше бойове застосування відбулося 15 листопада 2016 року в Сирії. Ракети з комплексу «Бастіон» вдарили по наземних цілях. Це стало підтвердженням, що «Оникс» може працювати не лише по кораблях, а й по берегових і сухопутних об’єктах.
Значно ширше застосування ракета отримала під час повномасштабного вторгнення Росії в Україну. З квітня–травня 2022 року «Оникси» регулярно запускалися з Криму по Одещині, Миколаївщині та Херсонщині. Серед цілей були портова інфраструктура, аеродроми, склади та об’єкти критичної інфраструктури. За відкритими оцінками українських джерел, до середини 2026 року було застосовано від 130 до 150 таких ракет. Інтенсивність пусків варіювалася: у 2022-му зафіксовано понад 70, у 2023-му — близько 40, далі кількість зменшилася, але не зникла.
Українська протиповітряна оборона перехоплювала лише невелику частку — за деякими даними близько 5–6 %. Швидкість і низький профіль польоту залишають мало часу на реакцію. Ефективніше працювали системи Patriot і SAMP/T, а також радіоелектронна боротьба, яка іноді збивала ракету з курсу. У 2024 році з’явилися повідомлення про нову головку самонаведення, адаптовану саме під наземні цілі, що підвищило точність ударів.
Виробництво не зупинялося. За даними української розвідки, у першій половині 2026 року Росія вже перевиконала річний план і виготовила близько 60 ракет «Оникс». Запаси оцінювалися в кілька сотень одиниць.
Зв’язок з BrahMos і місце серед сучасних ракет
Індійсько-російська BrahMos — пряма спадкоємиця «Оникса». Спільне підприємство BrahMos Aerospace взяло за основу саме конструкцію П-800. Індійська версія отримала покращену електроніку, більшу дальність у пізніших модифікаціях (до 450 км і більше після приєднання Індії до режиму контролю ракетних технологій) і можливість повітряного запуску з Су-30МКИ. Швидкість BrahMos іноді заявляють ближчою до 3 Махів, а точність — вищою. Водночас російський «Оникс» залишається дешевшим у виробництві й уже перевіреним у бойових умовах.
Порівняно з американським Harpoon чи французьким Exocet «Оникс» виграє за швидкістю і дальністю, але поступається в масовості застосування і насиченості розвідувальними системами. Гіперзвуковий «Циркон» уже перевершує його за швидкістю, проте «Оникс» залишається масовішим і дешевшим інструментом.
Цікаві факти
Ракета отримала ім’я на честь мінералу оніксу — твердого й красивого каменю, який здавна вважали символом сили. Експортна назва «Яхонт» — стара російська назва рубіна.
Надзвуковий політ створює навколо корпусу плазмову оболонку, яка додатково маскує ракету від радарів на маршевій ділянці.
Одна батарея «Бастіон» теоретично може контролювати ділянку моря шириною в кілька сотень кілометрів, створюючи зону обмеженого доступу.
Незважаючи на протикорабельне походження, більшість бойових пусків після 2016 року були спрямовані саме по наземних цілях.
Вартість однієї ракети за відкритими оцінками коливається в межах 1,25–1,3 млн доларів — помітно дешевше за багато сучасних західних аналогів подібного класу.
Сучасний стан і перспективи
У 2026 році «Оникс» уже не є найновішою розробкою, але залишається робочою конячкою російського флоту і берегової оборони. Модернізація 2019 року з подовженням дальності до 800 км і посиленням захисту від РЕБ продовжує давати ефект. Нові головки самонаведення 2024–2025 років зробили ракету точнішою саме по стаціонарних об’єктах.
Для України головна небезпека полягає в тому, що «Оникси» запускаються з відносно захищених позицій у Криму і здатні досягати портів і міст півдня за лічені хвилини. Для НАТО і країн регіону — це нагадування про те, як швидко радянські конструкції 1970–80-х можуть залишатися актуальними після серії модернізацій.
Ракета продовжує літати. Її швидкість, універсальність носіїв і здатність працювати в умовах радіоелектронної боротьби забезпечують їй місце в арсеналах ще не один рік. А поки що кожен новий пуск з Криму чи з кораблів Чорноморського флоту знову змушує пригадувати, наскільки тонкою буває межа між «протикорабельною» і «багатоцільовою» зброєю.