28 червня 1996 року о 9 годині 18 хвилин Верховна Рада України після майже доби безперервної роботи ухвалила першу Конституцію суверенної держави. 315 народних депутатів підтримали проєкт, і країна отримала Основний Закон, який одразу набрав чинності. Цей документ замінив Конституцію УРСР 1978 року та тимчасовий Конституційний договір 1995 року, заклавши правові основи незалежної України.
Саме ця дата — 28 червня — стала відповіддю на питання, коли прийнято Конституцію України. Вона символізує не просто формальний акт, а результат багаторічних політичних баталій, компромісів і наполегливої праці в умовах глибокої кризи після проголошення незалежності 1991 року. Для мільйонів громадян цей день означає початок нової глави, де права людини, державний устрій та суверенітет отримали чітке юридичне закріплення.
Точний момент ухвалення та атмосфера історичного засідання
Ранок 28 червня 1996 року запам’ятався всім учасникам як кульмінація марафону, що тривав безперервно з попереднього дня. Депутати працювали в сесійній залі понад 24 години, останні 14 — без жодної перерви. О 9:18, коли голова лічильної комісії оголосив результати, у залі пролунав довгий зітхання полегшення. 315 голосів «за» — цього вистачило для ухвалення Основного Закону.
Голосування проходило поетапно, з урахуванням тисяч поправок. Погоджувальна рада попередньо узгоджувала редакції, а альтернативні пропозиції ставили на голосування лише за потреби. Такий порядок допоміг уникнути хаосу в останні години. Президент Леонід Кучма того ж дня підписав закон і скасував свій указ про всеукраїнський референдум, запланований на 25 вересня.
Цей момент став точкою неповернення. Україна нарешті отримала власну Конституцію, яка визначила її як суверенну, демократичну, соціальну та правову державу. Для людей, які пережили радянські часи та перші роки незалежності з невизначеністю, це було справжнім проривом — нарешті з’явився чіткий «дорожній кодекс» для країни.
Що передувало: радянська спадщина та перші кроки незалежності
Після референдуму 1 грудня 1991 року, коли понад 90 % громадян підтвердили Акт проголошення незалежності, Україна формально стала суверенною. Проте юридично продовжувала діяти Конституція УРСР 1978 року зі змінами. Цей документ, створений за радянськими лекалами, не відповідав новим реаліям: він не гарантував повноцінного народовладдя, приватної власності чи чіткого розподілу влад.
У 1995 році ситуація загострилася. Щоб уникнути конституційної кризи, 8 червня Верховна Рада та Президент підписали Конституційний договір. Цей тимчасовий документ на 61 статтю регулював основи організації влади та місцевого самоврядування до ухвалення нової Конституції. Він діяв трохи більше року і втратив чинність саме 28 червня 1996-го.
Без нового Основного Закону країна ризикувала залишитися в правовому вакуумі. Економічні реформи буксували, політичні суперечки між гілками влади загострювалися, а суспільство вимагало чітких правил гри. Конституція 1996 року стала відповіддю на ці виклики — вона закріпила приватну власність, українську мову як державну, статус Криму як автономної республіки та основи правової держави.
Довгий шлях розробки: від комісії 1990 року до проєкту 1996-го
Робота над Конституцією почалася ще до проголошення незалежності. У жовтні 1990 року Верховна Рада УРСР створила спеціальну Комісію з розробки нової Конституції. Головував на перших етапах Леонід Кравчук. Уже в 1991-му схвалили Концепцію, а в січні 1992-го з’явився перший проєкт, підготовлений групою під керівництвом Леоніда Юзькова.
Проєкт обговорювали на семінарах у Празі та Києві, планували всенародне обговорення. Але політична нестабільність, економічна криза та протистояння між гілками влади загальмували процес. Кілька років проєкт «завис» — депутати не могли дійти згоди щодо ключових положень: форми правління, повноважень президента, статусу мови та земельної власності.
Новий поштовх з’явився у 1995–1996 роках. У листопаді 1995-го створили оновлену робочу групу. У березні 1996-го проєкт винесли на обговорення, у квітні — включили до порядку денного. Перше читання тривало з 28 травня по 4 червня, друге — з урахуванням майже шести тисяч поправок. Політичні сили лівого спектра активно опонували, вимагаючи збереження сильних соціальних гарантій радянського зразка. Правоцентристські та пропрезидентські депутати наполягали на чіткому курсі до демократії та ринкової економіки.
Кульмінація марафону: тиск, компроміси та 24-годинне засідання
26 червня 1996 року Президент Леонід Кучма видав указ про проведення всеукраїнського референдуму 25 вересня з питання прийняття Конституції. Цей крок став потужним каталізатором. Багато депутатів сприйняли його як ультиматум: або парламент ухвалює документ сам, або рішення переходить до народу.
Наступного дня Верховна Рада ухвалила постанову про розгляд проєкту в режимі одного безперервного засідання. Почався справжній марафон. Депутати залишалися в залі цілодобово, харчувалися на ходу, спали уривками на кріслах. Політичні суперечки точилися навколо кожної статті — від преамбули до перехідних положень.
Компроміси народжувалися важко. Зрештою, сторони дійшли згоди щодо ключових моментів: сильна президентська вертикаль (з урахуванням перехідного періоду), гарантії приватної власності, статус української мови як єдиної державної, автономія Криму. Ці положення відображали баланс між прагненням до стабільності та демократичними цінностями. Багато спостерігачів пізніше називали ухвалення Конституції «перемогою здорового глузду» в умовах глибокої кризи.
| Дата | Ключова подія |
|---|---|
| Жовтень 1990 | Створення Комісії з розробки нової Конституції |
| Червень 1991 | Схвалення Концепції нової Конституції |
| Січень 1992 | Перший проєкт Конституції |
| 8 червня 1995 | Підписання Конституційного договору (тимчасовий Основний Закон) |
| 26 червня 1996 | Указ Президента про референдум (тиск на парламент) |
| 27–28 червня 1996 | 24-годинне безперервне засідання Верховної Ради |
| 28 червня 1996, 9:18 | Ухвалення Конституції (315 голосів «за») |
Що закріпила Конституція 1996 року: основні положення та їх значення
Документ складається з преамбули та 14 розділів. У преамбулі Верховна Рада проголошує Конституцію від імені українського народу, спираючись на Акт незалежності 1991 року. Розділ I визначає загальні засади: Україна — суверенна, демократична, соціальна, правова держава з республіканською формою правління.
Особливо важливими для того часу стали статті про права і свободи людини (Розділ II). Вони гарантували недоторканність життя, гідність, свободу слова, пересування, а також право на приватну власність — положення, яке раніше було неможливим у радянській системі. Стаття 5 закріпила принцип народовладдя: єдиним джерелом влади є народ.
Конституція чітко окреслила державний устрій: унітарна держава з автономною республікою Крим, єдина державна мова — українська, державні символи (прапор, герб, гімн). Розподіл влад поєднував сильну президентську гілку з парламентською демократією. Це був компроміс, який дозволив країні рухатися вперед, не розколюючись на частини.
Для просунутих читачів важливо розуміти: процедура внесення змін до Конституції (Розділ XIII) зроблена жорсткою. Зміни потребують 2/3 або 3/4 голосів від конституційного складу Ради, а деякі положення (права людини, незалежність) взагалі не підлягають перегляду. Це захищає фундаментальні цінності від ситуативних політичних ігор.
Значення ухвалення для сучасної України
Конституція 1996 року стала не просто юридичним текстом, а символом державності. Вона допомогла Україні пройти перші десятиліття незалежності з чіткими правилами, навіть коли політичні кризи (2004, 2010, 2013–2014) ставили систему під сумнів. Зміни до Основного Закону — політична реформа 2004 року, її часткове скасування 2010-го та відновлення 2014-го — показують, що документ живе і еволюціонує разом із суспільством.
Сьогодні, коли країна захищає свою незалежність у найважчих умовах, День Конституції 28 червня набуває особливого звучання. Він нагадує, що правова основа держави — це не абстракція, а результат конкретних зусиль людей, які в 1996-му не дали країні залишитися без правил. Знання цієї історії допомагає краще розуміти, чому певні норми досі викликають дискусії, а інші — залишаються непорушними.
Цікаві факти про ухвалення Конституції України
- 24 години безперервної роботи — найдовше пленарне засідання в історії Верховної Ради. Депутати не виходили із зали, спали на кріслах, а рішення ухвалювали в стані крайньої втоми. Це підкреслює, наскільки високою була ставка.
- Референдум, якого не сталося — указ Президента про всенародне голосування 25 вересня 1996 року став головним каталізатором. Якби парламент не ухвалив Конституцію, рішення перейшло б до народу. Після голосування 28 червня указ скасували.
- 315 голосів «за» — рівно дві третини від конституційного складу. Цього вистачило для ухвалення. Деякі депутати лівого крила утрималися або голосували проти, вважаючи проєкт надто «прозахідним».
- Шість років підготовки — від створення комісії в жовтні 1990-го до ухвалення минуло майже шість років. За цей час змінилося кілька проєктів, відбулися сотні засідань і тисячні поправок.
- Зв’язок з історичною традицією — попри радянську спадщину, Конституція 1996 року стала першою чинною загальнонаціональною конституцією незалежної України. Історики часто згадують «Конституцію Пилипа Орлика» 1710 року як духовного попередника, хоча вона ніколи не набрала чинності.
- Негайне набрання чинності — документ набув сили з моменту ухвалення, без перехідного періоду. Це дозволило швидко замінити старі норми і запустити нові правові механізми.
Як Конституція вплинула на повсякденне життя громадян
Для звичайної людини ухвалення Основного Закону 1996 року означало появу реальних інструментів захисту прав. Статті про свободу слова, право на інформацію, недоторканність житла, соціальні гарантії стали основою для судових позовів і громадської активності. Приватна власність на землю та майно, закріплена в Конституції, відкрила шлях до ринкових відносин.
У той же час документ залишив простір для подальшого вдосконалення. Багато норм потребували деталізації в законах — це триває й досі. Наприклад, питання децентралізації, судової реформи чи антикорупційних механізмів розвивалися вже після 1996 року, спираючись на конституційні принципи.
Для просунутих читачів цікаво простежити, як Конституція 1996 року стала «живою» завдяки практиці Конституційного Суду. Рішення Суду з питань тлумачення статей, особливо щодо прав людини та повноважень органів влади, поступово наповнювали документ сучасним змістом. Це класичний приклад того, як Основний Закон еволюціонує без зміни тексту.
Сьогодні кожен, хто цікавиться історією держави, може відкрити офіційний текст Конституції на порталі Верховної Ради та побачити: багато положень, ухвалених у ту драматичну ніч 1996 року, досі визначають правила гри в Україні. Знання точної дати та обставин ухвалення допомагає глибше розуміти, чому країна обрала саме такий шлях — з усіма його досягненнями та викликами.
28 червня 1996 року Україна не просто прийняла закон. Вона зробила вибір на користь правової державності, який і сьогодні залишається одним із найважливіших орієнтирів на шляху до майбутнього.