Експресіонізм: розкриті душі

Експресіонізм є одним з найбільш неоднозначних і елітарних течій авангардизму. У перекладі з латині expressio означає «вираз», що підкреслює пріоритетні завдання даного виду мистецтва - концентрація на почуттях і емоціях майстра. На відміну від класичної школи живопису експресіоністи роблять упор на донесенні до глядача свого внутрішнього світу, а не на детальному зображенні навколишньої дійсності. На думку багатьох мистецтвознавців, експресіонізм слід розглядати як повноцінну систему світогляду, зі своєю філософією, символікою і міфами.

Як все починалося

Народження експресіонізму стало своєрідною відповіддю прогресивної частини молодих художників на формалізм академічного мистецтва. В ті часи Європа перебувала напередодні Першої світової війни, тому світла ідилія на картинах модних до цього художників-імпресіоністів у багатьох стала викликати подив. Приховані в серцях людей тривога і відчай вимагали виходу. Все більше інтелектуалів стали звертати увагу на полотна Ван Гога, Гогена, Енсор (яких сьогодні багато хто називає провісниками експресіонізму).

У 1911 році поява на щорічній Берлінській виставці принципово нових по концепції картин постіпрессіоністов викликало високий резонанс в суспільстві. Публіка також активно обговорювала полотна Мунка, Браку і Пікассо і деяких німецьких художників. Незадовго до цього в Європі відкриваються і починають активно розвиватися експресіоністські гуртки, найбільш відомими з яких стала група «Міст» і «Синій вершник».

Всупереч існуючій думці, експресіоністи не ототожнює себе з «похмурим» мистецтвом і перманентним передчуттям катастрофи. У центрі уваги майстра - внутрішній світ людини. Однак напружена політична і економічна ситуація надавала глобальний вплив на почуття і думки людей, вселяючи в їхні серця страх, відчай, біль. Саме тому більшість полотен перших експресіоністів пронизані тривогою, безпорадністю. Згодом експресіонізм набуває більш «оптимістичну» спрямованість, що можна побачити на багатьох картинах З. Серебрякової, П. Клеє, А. Блоха, Я. Слейтерса та інших. Художники, які творять в стилі «експресіонізм», активно співпрацюють і обмінюються досвідом з майстрами-постимпрессионистами. Так народжуються нові техніки зображення, сміливі

Серед найбільш відомих експресіоністів: Е. Кірхнер, Е. Мунк, Ф. Марк, Ф. Ауербах, А. Блох, З. Серебрякова, Н. Тоніца, П. Клеє, Я. Слейтерс, М. Евері, М. Бекман, О. Кокошка, Ж. Руо.

Особливості стилю «експресіонізм»

експресіонізму властива своя, кілька епатажна манера зображення. Намальовані об'єкти відрізняються досить невеликим схожістю з предметами навколишньої дійсності і більше нагадують фантазійний світ мрій. Художник-експресіоніст запрошує нас в святе святих - власну душу. Серед найбільш характерних прийомів зображення - спрощення форм, перебільшення, присутність незграбних обрисів і різких ліній. Яскраві кольори нанесені на полотно грубими, розмашистими мазками або ж сміливим розчерком олівця. Художник навмисно прагне відкинути все зайве і наносне, не обтяжуючи глядача зайвою деталізацією. Вся увага має бути зосереджена на ключовий ідеї, передачі порясают глибини внутрішніх переживань. Різкі лінії тут є сусідами з розмитістю форм і «туманними» обрисами, підбір колірної гами іноді досить суперечливий. Полотна експресіоністів миттєво приковують увагу, змушують глядача заворожено вдивлятися і шукати власні асоціації.