Діти на картинах: безпосередність та неочікувана мудрість

Напевно, кожна дитина мріє стати дорослою, а кожен дорослий хотів би повернутись у дитинство: у часи найсмачнішого морозива та найяскравіших вражень. Бути дитиною — це безпосередність, несподівана мудрість та величезна любов до життя.

День захисту дітей ми відзначаємо 1 червня, а Всесвітній день дітей — 20 листопада. Генеральна Асамблея ООН проголосила це свято днем благополуччя дітей у всьому світі, але чи справді всі діти щасливі? Гостру соціальну проблему побачив художник арт-плаформи «Мольберт» Євгеній Барабан: картина «Сирота» занурює у фіолетовий морок дитячої самотності та похмурих снів. А дивлячись на роботу Орини Морозової «Ескімоска з дитиною» ми уявляємо, наскільки важко бути молодою мамою у такому холодному кліматі.

На цю картину художницю надихнув фотограф Альберт Джонсон. Але шукати натхнення можна й просто у старих фото, знайдених у бабусі на горищі, як це зробив автор «Дівчинки з лялькою». Дитина тримає телефону слухавку, а її іграшка начебто оживає і так само тягнеться до телефону. Ще одна дівчинка з бантом зображена на картині Олени Кононченко «Аліса у своєму Дивокраї».

Ми знову опиняємось у світі дитячих фантазій Льюїса Керрола: підлога, схожа на шахову дошку, улюблений заєць у руках, годинник у формі равлика. Спогадами дитинства пронизані й роботи «Дівчинка з кавуном» Лілії Шевчук та «Дівчинка з котом» Олександра Пузиря.

Найбільш за все такі портрети вражають величезними дитячими очима: наївними, але вже розуміючими світ. Особливо красива картина Аскольда Чупрова «Захар» у стилі експресіонізму. Шкіра хлопчика написана різнокольоровими мазками й схожа на пістряву мапу з підручника. Ми начебто вловлюємо натяк: усі діти різні, але всі вони гідні дивитися на світ щасливими очима.