Якщо ви взяли квитки на потяг, що від’їздить 4 листопада, не забудьте привітати машиніста, кондуктора, а можна навіть директора вокзалу й дикторів. Адже саме в цей День в Україні відзначають День залізничника. Дякуємо тим, хто робить наші подорожі приємнішими!
Наша історія залізної дороги почалась майже 160 років тому, коли на львівський вокзал прибув перший потяг з Відня.
А вже сьогодні Україна — четверта на євразійському континенті за вантажними перевезеннями. Але «Укрзалізниця» — це не лише важливі вантажі, але й романтика подорожей, зворушливі зустрічі на вокзалі, славетні «підстаканники», випадкові попутники, запах потяга й таке звичне «тук-тук-тук»…Ми наче чуємо стукіт потягу, коли дивимось на картину художниці Ірини Воробйової «На пероні». Яким він здається гігантським у порівнянні з маленькими силуетами на пероні! Потяг крізь клуби диму вривається в місто, яке на нього чекає. Цей міський пейзаж відносить нас у дощовий готичний світ — врятуватись від дощу можна лише застрибнувши в останній вагон.
Зовсім по-іншому уявляє місце зустрічі потягів наша художниця Алла Вибранська. На її картині — Лондонський вокзал, оповитий оранжевими та блакитними «вібраціями»: не дарма художниця назвала своє полотно «Вокзали-портали». Так, перон бачив багато довгоочікуваних зустрічей, сліз та найбільш щирих обіймів. Саме тут життя кипить, потік людей наче затоплює місце очікування… Або це стіни вокзалу розчинились і ринули на пасажирів своєю потужною енергетикою?
Під стукіт коліс спадає на думку багато філософських думок. Але скільки не змінюй обстановку, усе одно тягне повернутися в рідний дім. Цим ностальгійним відчуттям пронизана картина Ігоря Беляка «Залізна дорога на околиці». У цих м’яких сутінках відразу хочеться прибути в своє село чи місто й знову обійняти своїх батьків…Або хоча б повісити таку картину з поїздом у своєму «дорослому» будинку — щоб завжди пам’ятати про місце, де тебе люблять та чекають.
Будьте першим, хто залишить свою думку про цю роботу.